натиснула на кнопку телефону.
– Вітаю, Джиме.
– Доброго дня, Еммо. Я вирішив вам зателефонувати, бо Десмонд Меллор мені сказав, що зустрічався з вами, і вважає, що все минуло не надто добре.
– Не сумніваюся, що він це сказав, – зауважила Емма, – і мушу визнати, що пан Меллор мене вразив. Безперечно, він здібний бізнесмен і має великий досвід у своїй галузі.
– Цілком згоден, – підтримав Ноулс. – Тож чи можу припустити, що ви порекомендуєте прийняти його до складу правління?
– Ні, Джиме, не можете. Пан Меллор має багато видатних навичків, але, на мою думку, має й один суттєвий недолік.
– І що ж це може бути?
– Його цікавить лише одна людина – він сам. Слово «вірність» для нього ніщо. Коли я сиділа й слухала пана Меллора, він нагадав мені мого батька, а я хочу, щоб у раді директорів працювали люди, які нагадували б мені мого дідуся.
– Це ставить мене в дуже незручне становище.
– Чого б це, Джиме?
– Бо це я порекомендував кандидатуру Меллора, і ваше рішення насамперед підриває мій авторитет.
– Мені шкода, що ви так вважаєте, Джиме, – Емма зробила паузу перед тим, як додати: – Звісно, я зрозумію, якщо ви захочете піти у відставку.
Решту дня Гаррі провів, тиснучи руки людям, яких ніколи раніше не зустрічав, кілька з них пообіцяли просувати справу Бабакова у своїх країнах. Така увага була цілком природною для Джайлза як політика, натомість Гаррі це вкрай виснажило. Однак він був вдячний за те, що ходив вулицями Бристоля зі своїм шваґром під час минулих виборчих кампаній, адже до цього часу навіть не усвідомлював, скільки запозичив від нього.
На той момент, коли Гаррі сів в автобус, який мав допровадити делегатів конференції до Большого театру, він уже так втомився, що боявся, що може заснути посеред вистави. Але щойно завіса піднялася, як він застиг на краю свого сидіння, вражений артистичними рухами танцюристів, їхньою майстерністю, грацією й енергією, не в змозі відвести очей від сцени. Коли ж нарешті завіса опустилася, чоловік уже не сумнівався, що принаймні у царині балету Радянський Союз і справді лідирує у світі.
Коли ж він повернувся до готелю, портьє передав гостеві записку, яка підтверджувала, що наступного ранку автівка дипломатичного представництва забере його за десять восьма, щоб він міг поснідати з послом. Це давало йому більш ніж достатньо часу, щоб встигнути на дванадцятигодинний рейс до Лондона.
Двоє чоловіків сиділи мовчки в кутку фоє, спостерігаючи за кожним його кроком. Гаррі знав, що вони прочитали повідомлення від посла задовго до нього. Письменник узяв ключ, подарував шпигам широку посмішку і побажав їм на добраніч, перш ніж піднятися ліфтом на сьомий поверх.
Роздягнувшись, Гаррі впав у ліжко й занурився у глибокий сон.
9
– Не найкращий хід, мамо.
– А
