то його оммаж першому коханню і вже колишній дружині… Хіба що без відмови гальм, як то вийшло між вісімнадцятирічним студентом ВГІКу Андроном і ще більш юною балериною. Що ж… Вони залишились друзями. Ірина навіть разом з ним знялась в «Івановому дитинстві». А відтак, хоча через Андрона і не стала примою балету, увійшла в історію зафільмованою матір’ю юного розвідника Івана Бондарева.
З Іриною в Наталі чудові стосунки. Вона завжди підтримувала і підтримуватиме синів. І будь-яке їхнє рішення знаходить відгук в її материнському серці, як і має бути.
І саме з матір’ю, а не Михалковим, Андрон на кухні їхнього будинку на Ніколіній Горі однієї літньої ночі радився щодо цього фільму.
– Мамо, я не знаю, чи це взагалі гарна ідея, братися за цей недоробок після директиви гендиректора «Мосфільму». Він там так і зазначив, її в кулуарах цитують на пам’ять, як вирок: «Всі подальші роботи по фільму припинити в зв’язку з тим, що матеріали, відзняті в експедиції, визнано незадовільними, а їхнє подальше використання неможливим». Абалов[21] ходить по коридорам студії, як побитий собака. Його усунено з усіх проєктів. А мене тепер, як підставного, кинули на цей сценарій. Це ж перший мій фільм!.. А я ж не зможу… ну, не зможу в угоду лінії партії зробити оптимістичний фінал. Я так само буду гнути лінію…
– Андроне, – перебила сина Кончаловська. – роби так фільм, як тобі підказує серце. Не зважай. Якщо і твій заріжуть – не біда. Головне – ніколи не зраджуй собі, своєму серцю.
– Це не про мене, – підтвердив молодий режисер.
– Отож. А батько підключиться якщо що, – хитро посміхнулась мама. – Тобі ще пирога покласти? Гарний вдався з ріпчастою ялтинською… М’ясо таке солоденьке… Тобі подобається, синку?
– Мамо… Твої пироги з печі – то витвір мистецтва! Куди так гравюрам Дюрера до них! – Андрон смачно вкусив паруюче тісто м’ясного маминого шедевру і від задоволення примружився. – О, до речі, я їх хочу використати в фільмі.
– Мої пироги? – не зрозуміла тоді Кончаловська.
– Та нє. Гравюри Дюрера. Як протиставлення фашизму і невігластва і величної старогерманської культури. Розумієш? Адже не можна нівелювати того факту, що Германія – це не лише нацизм.
– В такому разі тобі точно знадобиться допомога батька, – розсміялась Кончаловська. – Бо зарублять, синку, тебе, як і твого попередника.
– Ні, ну чому? – не здавався Андрон. – Адже Папава написав сценарій з оптимістичним фіналом. В дусі часу.
– В угоду лінії… – підморгнула мама.
– Ага. Адже якщо в повісті Боголюбова Іван гине, то в новому сценарії лейтенант Гальцев, той, до котрого привели Івана після затримання радянськими солдатами, вже після війни випадково зустрічає того в поїзді з вагітною дружиною і урочисто виголошує: «Нехай буде благословенний мир!». І весь цей оптимізм Боголюбов, що по своїй же повісті переписав сценарій і повернув все назад, як було,
Е. Абалов – режисер «Мосфільму», котрий працював над цим фільмом до Кончаловського.
