Нічого не відбувалось вкрай інтимного, якщо не брати до уваги дуже відверту розмову і ті її долоні на його скронях… Однак. Фаїна Вікторівна не звикла впускати в своє життя сторонніх. Вона завжди встигала втекти до того моменту, коли все ставало аж занадто серйозно. Та й що може бути такого аж вкрай серйозного між сорокарічною дивачкою і здичавілим одинаком, «морським вовком»? І цього разу Фаїна собі не зрадила і вчинила так само, як завжди бувало в подібних ситуаціях: поспіхом зібралася і виселилася з готелю при військово-морській базі, навіть не попрощавшись зі своїм капітаном.
Однак, Михайло Сергійович був не з тих, що відступають, і зателефонував на її київський номер відразу ж по тому, як журналістка повернулася до Києва.
– Вітаю, Фаїно.
– Це ви..?
– Мені приємно, що ви пізнали мій голос…
А потім почався період довгого осадного положення… Котрий тривав вже ось як без малого три місяці і два тижні… Три ліщини для Попелюшки. Рівно три горішка. Перший був її народження, другий – те доленосне інтерв’ю з Михайлом. Чи буде третій?..
Тож Фаїна в тонкому пеньюарі мчить відчиняти двері і, немов та горлиця, заламує свої тонкі зап’ястки на ходу. З вікна їй світить вагітний місяць і байдуже, що він не розродиться.
За дверима стояла старенька сусідка з однокімнатної квартирки навпроти з домашнім наполеоном в тремтячих, поцяткованих пігментними плямами натруджених руках. Фаїна вимучила посмішку на своєму обличчі, ледь стримуючи сльози: «Дякую, Іраїдо Леонтієвно. Дуже приємно… Зайдете до мене на чай? Ні? Вже пізно? Тоді завтра, гаразд?» А коли зачинила за тією двері, таки розплакалася: «Яка я дурепа… Ну ось навіщо? Навіщо зараз мені чекати на того, хто просто вбиває свої самотні темні вечори на краю землі розмовами зі мною?.. Нічого не можливо, а те що можливо, ось воно, Фаїно, перед тобою». І жінка взяла черговий бокал з картонної коробки, наповнила його по вінця смертельно льодяним шипучим окропом з морозилки, своїм персональним трунком того вечора, і випила залпом. І так само третій полетів на паркет і з дзенькотом розбився. Кіт, вже здогадуючись, чим закінчиться знайомство з черговим новеньким бокалом, навіть не виліз з-під ліжка, лише нявкнув, ніби констатуючи дії хазяйки. Не схвалюючи і не засуджуючи. Просто нагадуючи про себе.
Фаїна зняла з себе тонкий пеньюар з довгими мереживними рукавами – новинку київського будинку моделей і голою сіла за мамине трюмо на маленьку табуретку. Звільнила від шпильок, а потім розплела свої довгі, помережані легкою сивиною, коси. Розпустила хвилясте волосся і спостерігала, як воно ворушиться на тілі від її подиху, немов змії повзають по грудях. Довго сиділа і дивилась на себе в дзеркало. Високі вперті скули, дві вуглини очей, тонкі, вольові вуста. Хотіла було дістати ще один бокал з подарункової коробки, однак тут все ж таки нагодився її кіт з-під ліжка і почав муркотіти, заплітаючи своєю невидимою силою її литки, немов просив
