Андрій сів навпроти.
– От не сподівався, що буду їхати до Львова зі знайомою людиною, – промовив він. – Тим більше з тобою… Досифеє!
Відколи Ксеня Солтис залишила село й перебралася до монастиря, Андрій майже не бачився з нею, лише у Кам’янці, де він живе ось уже два роки, вряди-годи зустрічав тепер уже сестру Досифею на якихось велелюдних церковних заходах.
– Чому саме зі мною? – здивувалася черниця.
– Ну, я тебе взагалі нечасто вижу в місті, а щоб виїхати до Львова, то для мене взагалі дивно.
– Я й не їхала б, якби мене не покликав Кир Андрей, – призналася Досифея.
– Ти їдеш на зустріч із митрополитом? – здивувався Андрій. – То, може, вернеш назад вже ігуменею?
Досифея здивувалася здогадливості колишнього сусіда, але лише відказала:
– На все воля Божа! А ти чого їдеш до Львова?
Андрій посміхнувся.
– Не лише у тебе є начальство! – сказав він. – Також викликають. Тісно стає нам у Краї.
– Як то?
– Наш «Маслосоюз» вже переріс Галичину і закріпився у Європі. То треба з тим щось робити. Через те і їду до нашої контори.
– Тоди маємо час поговорити, – зраділа Досифея і закрила молитовник. – Ти давно був вдома?
– У Перетині? На Великдень.
– І як там мої? Я не можу, коли хочу, поїхати до них.
– Та все добре, Кс… Досифеє! Данило став справжнім господарем. А вже як догоджає своїй Галині, то всі дивуються, звідки то в него! У вуйка Луки вже, певно, не ті сили, але він хоч за внуками сьи подивить. Все добре в них!
– Ну і слава Богу!
Досифея на хвильку замовкла.
– Андрію, можна тебе спитати? – після деякої паузи мовила вона.
– Так, питай!
– Ти не знаєш, як зараз… Левко?
– Мій кум? – перепитав Валько. – Та він приїжджав до Перетина два роки тому!
– Я знаю! Данило говорив мені. А від того часу як він?
Валько знизав плечима.
– Та його батько Василь каже, що Левко став вченим. Жиє в Австрії.
– Ну і слава Богу! – перехрестилася Досифея.
Андрій лише подивився на черницю. Для нього, звісно, не було таємницею зацікавленість Досифеї Левком Вовком. Усі в Перетині знали про причину, чому Ксеня Солтис пішла у монастир. Зрештою, цьому аж надто посприяла її мати Юстина, коли ще була жива. Здається, вона так і не змогла змиритися з думкою, що її дочка пішла від неї. Напевне, саме ця обставина – рішення Ксені спокутувати свій гріх щодо Василя Вовка – й перетворило Юстину на його ворога. Виходило навіть, що у цій ворожнечі Орина Ребрик взагалі не була головною. Зараз же, коли Юстина вже померла, буря в Перетині вляглася, від чого життя стало навіть нецікавим.
За розмовою дорога до Львова проминула непомітно.
