кави та одну гербату! – сказав директор.
Валько усміхнувся. Андрій Палій, виявляється, пам’ятав його смаки. Андрій дещо заспокоївся: якби мали сварити, то навряд чи би пригощали. Директор, видно, зрозумівши стан гостя, усміхнувся.
– Критикувати буду потім, – сказав він. – Тим більше, що, власне, й нема за що. Я знаю вас, Андрію, вже давно, тому пропущу вступ. Вам відомий стан справ у кооперативі?
– Більше у моєму повіті, – відказав Валько.
– Це природно! І що ви можете сказати про то? Давайте тільки без цифр! Вони мені вже миготять перед очима.
– Якщо без цифр, то селяни повірили нам, і я ризикну попросити автомобіль: возити масло кіньми вже не той рівень!
– Це добре, пане Андрію, що саме ви порушили це питання, – озвався Михайло Хроновят.
Він хотів іще щось сказати, але саме у той момент секретар приніс тацю з напоями і печивом.
– Пригощайтеся! – запросив Палій.
Хроновят подивився, як Валько узяв свою філіжанку з гербатою.
– Я чув, ви служили в османів, – сказав він. – Там і навчилися пити гербату?
– Радше в арабів, – відказав Валько. – У Месопотамії саме гербата рятувала від спеки. Кава для цього не підходила.
– Ви нагороджені Залізним хрестом. Маєте заслуги перед німцями? – продовжував допитуватись Михайло Хроновят.
– Я не назвав би це заслугами. Щоб піднести бойовий дух солдатів, німці та османи роздавали нагороди всім, кого зобачили перед собою. Це не нагороди за заслуги, – закінчив Андрій.
Тут Палій вирішив відкрити карти.
– Добре, не будемо далі тримати вас у невіданні, – мовив він. – Михайле, поясніть причину, чому Андрій тут.
– Але перед тим останнє запитання! – винувато сказав Хроновят. – Як у вас з німецькою мовою?
– Досить терпимо, – відказав Валько. – Навчився.
– Файно! Тепер про діло! Не тільки у вашому повіті справи йдуть добре! По всій Галичині, та й не лише тут, селяни повірили у нас. У Краю нам нема рівних. Ми продаємо масло у Європу і получаємо за то немалі гроші.
– То добре!
– А от далі вже недобре! – остудив Валька Хроновят. – Полякам, певно, не до душі, що вони дозволили під боком працювати «Маслосоюзу». Вони роблять все, щоб нашкодити нам. Правда, заборонити продавати за кордон вони не можуть – наше масло чекають в Європі і купують його. Зате вони пішли іншою дорогою. Масло вивозіть, продавайте, але гроші переводити до Польщі Варшава не дозволяє!
Почувши таке, Андрій навіть поставив свою філіжанку з недопитою гербатою назад на тацю.
– Що ж робити? – здивовано запитав він Палія.
– Тому ви й тут! – відказав той.
– А що я можу зробити?
– Варшава заборонила нам переводити гроші, але нічого не каже про товари, – продовжував Хроновят. – Ми можемо купувати ті самі сепаратори чи автомобілі й привозити у Край.
– А я? – не вгавав Валько.
– Вам
