інтонацією Скляр зрозумів, що вона давала якість настанови хлопакові, але той не мав жодного бажання дослухатися. Єгор знову зосередився на екрані мобільного.
Ще пів години тому Єгор мав неочікуване натхнення приєднатися до допитів, які в цей момент проводили колеги. Спілкуватися з усіма підряд мешканцями будинку жертви (і усіх прилеглих будинків) – марудно, Скляр по можливості це уникав. Інша річ – проводити бесіду з тими, хто безпосередньо пов’язаний зі справою. Але не сьогодні. Сьогодні – усе, що завгодно, тільки б не сидіти в кабінеті поряд з Гусейновим та Гочмановським.
Та не так сталося, як гадалося. Після згадки про Таню натхнення накивало п’ятами в невідомому напрямку. Він страшенно картав себе за слабкодухість, та нічого не міг вдіяти. Зараз Єгор всівся на лавку на Бродвеї[22] (перед цим переконавшись, що вона не брудна) й віддався потоку думок, паралельно проглядаючи інстаграм Тані.
Єгор провів пальцем по обличчю дівчини. Зі світлини на нього дивилися такі рідні колись очі. Щоки його й досі палали від роздратування – він ненавидів поради, що стосувалися особистого життя. Та що там – Єгор усі поради терпіти не міг.
Внизу екрану з’явилося сповіщення. Скляр байдуже торкнувся пальцем червоної позначки – виявилося, що в нього черговий фоловер. Цього разу якийсь магазин меблів. Реальних знайомих у цій соціальній мережі він мав надзвичайно мало. Надто через те, що ніколи не афішував своєї там присутності. Ба більше, слідчий ще не виклав тут жодної світлини (і не мав наміру цього робити). Єдина мета створення профілю – спостерігати за новинами в житті Тані. Відколи вони розійшлися, зазирання сюди стало, немов ритуалом. І попри це, йому й досі не вдалося дізнатися, чи зустрічається з кимось дівчина. Питати він не мав кого – усі їхні спільні знайомі насправді були друзями Тані. У своїх знайомствах Єгор обмежувався суто колегами.
Та й то, з більшістю він ніколи не мав особливого бажання спілкуватися.
Ще з інституту Скляр зажив слави відлюдька. А дехто навіть звинувачував його у зверхності. За цієї причини слідчий ніколи не мав багато друзів. Ні в Луцьку, де він пропрацював більшу частину своєї кар’єри, ні тут, у Рівному. Коли, перебуваючи пів року тому в Харкові, Єгор припустився помилки у веденні справи, почалося службове розслідування. Чимало заздрісників сповнилося надії, що його звільнять. На Єгора налетів такий шквал критики (переважно незаслуженої), що Скляр і сам вірив – доведеться піти зі служби.
Чутки про те, що відбувається, дійшли до батька – колишнього слідчого, надто шанованого, аби хтось дозволив собі його ігнорувати. Попри категоричну Єгорову відмову прийняти допомогу, він потурбувався про те, щоб від сина відчепилися. Єдине, що для батька було неможливим (та й для будь-кого іншого), – змусити всіх заздрісників стулити писки. Тож тепер Єгор жив в умовах постійних доносів та контролю з боку керівництва та колег.
«До біса все!» – Єгор вийшов з інстаграму й пошукав у телефоні значок «Нотатки».
Усі важливі нюанси розслідувань Єгор завжди занотовував у смартфоні – у той час, як інші колеги
Бродвей – так у Рівному називають територію за «Кінопалацом».
