і звільнення від «кола народжень» після очищення від скверни. Стояв біля витоків грецької риторики й сицилійської медичної школи. За переказами, видавав себе за чудотворця й кинувся в кратер Етни, щоб довести свою божественність.
4
Рудольф Вірхов (1821–1902) – німецький вчений, лікар і громадський діяч, один з основоположників наукової медицини, іноземний член Петербурзької АН (1881). Очолював кафедру патологічної анатомії Вюрцбургського університету, керував кафедрою патологічної анатомії і загальної патології Берлінського університету, був директором Інституту патології. Опублікував близько 1000 наукових робіт, присвячених проблемам патогенезу, а також загальних питань біології та антропології, етнографії та археології.
5
Логос – термін давньогрецької філософії, що означає «слово» («пропозиція», «висловлювання», «мова») і «сенс» («поняття», «судження», «підстава»). Уведений до вживання Гераклітом, який розумів логос як загальну (світову) закономірність, розумну основу світу, як вічний космічний закон, котрому кожен повинен коритися в думках і діях.
6
Людвіг ван Бетховен (1770–1827) – німецький композитор, піаніст, диригент, видатний симфоніст, який найбільш повно окреслив принципи віденської класичної школи та проклав шлях німецькому музичному романтизму.
7
Оноре де Бальзак (1799–1850) – французький письменник. Створив епопею «Людська комедія», що складається з трьох частин: «Етюди про звичаї», «Філософські етюди» й «Аналітичні етюди». Описуючи пороки й чесноти своїх героїв, їхню поведінку в сім’ї та суспільстві, а також розкриваючи їхні характери в повсякденному й світському житті, намалював яскраву картину звичаїв Франції XIX ст.
8
Вінсент Ван-Гог (1853–1890) – голландський живописець, представник постімпресіонізму. Після смерті здобув світову популярність.
9
Парацельс (спр. ім’я Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм; 1493–1541) – лікар, натураліст, філософ. У своїх уявленнях про здоров’я і хвороби людини виходив із існування вищого духовного начала, яке регулює життя людей, отже, лікар повинен лікувати і тіло, і душу, і дух хворого.
10
Спартак (?—71 до н. е.) – вождь найбільшого повстання рабів в Італії в 74–71 рр. до н. е. Уродженець Фракії. Був узятий в полон римлянами під час війни з фракійцями у 80 р. до н. е., проданий в рабство, двічі тікав, схоплений і відданий до гладіаторської школи в м. Капу. Організував змову рабів-гладіаторів й очолив їхнє повстання. Під його керівництвом армія рабів здобула ряд перемог над римськими військами. Загинув у битві з римлянами в Апулії.
11
Омелян Іванович Пугачов (бл. 1742–1775) – керівник найбільшого повстання селян і козаків у Росії в XVIII в. Кілька разів був заарештований і засуджений на заслання до Сибіру. Видавав себе за Петра III. Організував повстання, що охопило Поволжя та Урал. Здобув низку
