Тримайся, я пишаюся твоєю наполегливістю і силою волі.
– Дякую.
– Попереду тебе чекає важкий день. Але ти впораєшся, я в тебе вірю, – його усмішка була такою доброю і надихаючою, що в мене ніби відкрилось друге дихання. Я поцілувала його у відповідь і пішла на пари. Дві лекції і семінар пройшли успішно, я навіть не задрімала, більше того – заробила гарну оцінку. Лишилося пережити зміну в ресторані, і можна буде пишатися собою.
Те, що я майже не спала вночі, дало про себе знати. Я була дещо неуважною і розгубленою. Декілька разів приносила людям не те, що вони замовляли. Мені пощастило, що клієнти поставитися з розумінням до ситуації й не влаштували скандал.
Цей день був найскладнішим у моєму житті. Після восьмої вечора я ледь трималася на ногах і боялася, що знепритомнію на людях і це буде кінець моєї бездоганної репутації. На жаль, раніше нас ніхто не відпустив, і я сіла в машину до Лева на початку дванадцятої.
– Ти жива, крихітко? – жартома запитав він, але я бачила в його очах хвилювання. Напевно, вигляд у мене був жахливий.
– Та ще жива.
– Виглядаєш виснаженою.
– Так воно і є.
– Можливо, відкладеш роботу до завтра?
– Ні, я хочу закінчити все сьогодні. Часу майже не залишилося.
– Гаразд.
Коли ми приїхали додому, я сіла за комп’ютер і почала відкривати потрібні файли. Лев поставив стілець і сів біля мене. Я здивовано подивилась на нього.
– Я допоможу тобі, вдвох буде швидше.
– Справді?
– Авжеж.
Я не очікувала, що він так добре володіє англійською. За годину ми переклали два тексти, і це було справжнє диво. Без його допомоги я просиділа б до ранку. Коли ми все закінчили, Лев допоміг оформити і роздрукувати усі роботи, поклавши кожну до окремого файлу.
– Боже, не знаю, як мені дякувати, – прошепотіла я. Моя внутрішня батарейка була на нулі.
– Обійдуся. Краще біжи спати, твої повіки, здається, важать цілу тонну.
– Дякую, дякую, – я обійняла його і на мить задрімала на плечі. Потім усе ж узяла себе в руки й пішла в кімнату. Лев побажав мені солодких снів. Я роздяглась і тільки припала до подушки, одразу заснула.
Наступного дня я почувалася набагато краще. З Левом ми разом поснідали, і він знову відвіз мене в універ. Я здала викладачам реферат і контрольні роботи, висиділа всі пари і знову побігла на роботу.
Люди – дивні створіння, які дуже швидко звикають до хорошого. Мені більше не хотілося повертатися у квартиру бабусі, у свою стареньку кімнату. Я мріяла про те, щоб жити з Левом, і не знала, що б такого вигадати, щоб іще хоч раз залишитись у нього, скуштувати його смачний сніданок або вечерю, не важливо. Мені подобалось, як він дивиться на мене, як дбає про мене – з любов’ю і ніжністю. Ще ніхто в житті не був до мене таким добрим і уважним, як він, навіть батьки.
День добігав кінця, і я мимоволі сумувала, адже треба було повертатися додому. Думки про
