картиною, аж раптом почула:
– Доброго ранку!
Я озирнулася і побачила його. Він був трохи зніяковілий.
– Доброго ранку!
– Пробач, я вчора переборщив з історіями й фотками. Не знаю, що на мене найшло. Дурна ностальгія.
– Усе добре, це ви мені пробачте, що я так нахабно і безпардонно відключилась. Навіть не помітила, як це сталося.
– Я розповідав тобі про Рим, а коли підвів очі, ти вже спала, прихилившись до стіни. Сподіваюсь, не ображаєшся, що я не став тебе будити і поклав у ліжко.
– Ні-ні, це було дуже турботливо. Дякую.
– Вип’єш кави?
– Так, із задоволенням.
Ми спустились на перший поверх. Я сіла за барну стійку і спостерігала за тим, як він готує каву і тости.
– Мммм, який аромат, спасибі, – зробивши ковток, подякувала я.
– Обожнюю корицю.
– Я теж.
– Тобі сьогодні на котру в університет? – Лев глянув на годинник.
– Я сьогодні не піду. Хочу хоча б один день прогуляти, – промовила сором’язливо, але з надією на те, що ми ще трохи побудемо разом.
– Ну, один день – то не страшно.
– Мені після обіду на роботу, тож релакснути на повну не вийде, але й так добре. Без поспіху поп’ємо каву.
– Хочеш, я поговорю з адміністраторкою, щоб тобі дали вихідний на сьогодні?
– А так можна? – його слова змусили серце забитися швидше.
– Власникові можна все.
– Це було б чудово. А як ми проведемо цей день?
– Ти хочеш провести свій вихідний зі мною? – він мило всміхнувся. – Невже у тебе немає бойфренда чи подружок?
– Ні… Ти мій друг, рідна душа, хочу побути ще трохи з тобою, – я наблизилась до нього і обійняла за талію, притуливши голову до грудей. Я чула биття його серця, і це було так особливо. На душі ставало дедалі тепліше. Лев був дуже турботливим і щирим. Ні з ким і ніколи мені не доводилось розмовляти настільки відверто, не боячись осуду. Жодну людину я не знала настільки добре, як його, хоча ми познайомилися зовсім недавно. Нам було добре удвох, усі розмови текли природно й невимушено. Ми не боялися відкриватись одне перед одним, незважаючи на величезну різницю у віці.
Поки він розмовляв із адміністраторкою, я подзвонила Марфі – дочці бабусі, у якої жила, і повідомила, що буду відсутня деякий час. Збрехала, що їду навідати батьків.
– Ну, все, домовився. У тебе вихідний.
– Не можу повірити, дякую, – я стрибала і плескала в долоні, мов маленька дівчинка. Те, з яким теплом він дивився на мене, вражало.
– Ти дуже красива дівчинка, сяєш, мов сонечко.
– Дякую. Ти теж дуже красивий.
– Авжеж, – він усміхнувся, ніби я сказала щось дивне.
– Ну, які плани на день?
– Якщо
