обіймах цілу вічність.
Того вечора я досить швидко заснула. Було відчуття душевної гармонії. Я раділа, бо в нас склалась дуже відверта розмова. Він поділився зі мною переживаннями, а це знак зближення і довіри. На своїй скроні я досі відчувала його губи, пам’ятала кожен дотик, кожне слово. Мені було добре з ним і спокійно. Я навіть не знала, що здатна так линути до людини й прагнути її тепла.
Глава 4
Наступної середи Лев знову завітав до нас у ресторан. Я засяяла, побачивши його. Ледь стрималась, щоб не підбігти до нього і не застрибнути на руці. Всередині мене вирував тайфун щастя. Емоції переповнювали. Хотілося втекти з ним і говорити-говорити, пізнавати, пірнати у спогади, розповідати про себе і дізнаватися про нього. Минулого разу ми дуже зблизилися, і я була впевнена, що відшукала в цьому світі рідну душу.
– Привіт, – промовив він, – щасливий знову бачити тебе.
– Я теж.
– Як справи?
– Все дуже добре.
– Це чудово.
– У вас нова книга? – з цікавістю запитала я.
– Так, цього разу «Володар перснів», – він усміхнувся. – Вирішив прочитати всю серію. Захотілося чогось захопливо-фантастичного, щоб відволіктись від проблем, набридливих думок.
– Чудовий вибір.
– Якщо хочеш, почитаємо разом.
– Із задоволенням.
– Думаю, сьогодні закінчу першу частину. Можемо зустрітися завтра, і я віддам тобі цю книгу, а сам розпочну другу.
– Клас! Підтримую.
– Якщо чесно, я помітив, що ти перечитуєш книги, які я приносив із собою.
– Ого… Як соромно, – я почервоніла.
– Ти чого? Це дуже мило. Не варто соромитись.
– Ну, якщо ви вже в курсі, то маю похвалити вас за чудовий літературний смак. Жодного разу книга, яку я перечитувала за вами, не розчарувала.
– Ой, як приємно! – він стиснув мою руку. – Дякую.
– А тепер до справи. Що бажаєте замовити?
– Спробуй вгадати, – він підморгнув, а я розсміялася.
Наступного дня у мене якраз був вихідний. Після пар я побігла додому, причепурилася і полетіла на крилах щастя на зустріч із Левом. День був досить теплим. Ми зустрілися у парку і проблукали алеями, розмовляючи, близько двох годин. Загалом ми обговорювали книги, які прочитали з того часу, як уперше побачили одне одного. У нас було багато спільних думок і висновків. Час летів непомітно. Я тримала його під руку, і все було наче у сні. Склалось враження, що ми знаємо одне одного цілу вічність, що ми рідні душі й у нас на двох одне дихання, одне серцебиття, одні думки.
– Платон більше не дзвонив? – раптом запитала я з цікавістю. Можливо, це було безтактно, але мені хотілося дізнатися про нього більше.
– Ні, він ображений і сердитий. Я дам йому час охолонути, а потім знову спробую піти на контакт.
– А
