мама прочитала мені достатньо лекцій про маніяків і різних придурків, тому клянуся, я зазвичай обережна.
– Згода. Вірю. Я просто мав це сказати.
Коли відчинилися двері і я опинилася в його квартирі, то мимоволі ахнула від захвату. Це було неймовірне видовище, такої розкоші я ніколи в житті не бачила. Великий, просторий хол, дерев’яні сходи, красива, затишна кухня і приголомшлива бібліотека. Я довго розглядала книги, вдихаючи аромат їхніх сторінок. За мить я побачила кота. Він і справді був страшненьким. Тваринка стрибнула до Лева на руки. Почулось голосне муркотіння, ніби тракторець завівся на полі. Муркотун релаксував від дотиків хазяїна, але на мене все ж зиркав. Не довіряв, придивлявся, оцінював. Певне, коли він утратив око, то назавжди запам’ятав науку – бути на стрьомі й довіряти тільки своїм. Я була чужачкою для нього, як і він для мене. Нас поєднувала любов до Лева.
Поклавши кота на диван, Лев почав показувати мені квартиру. Спочатку перший поверх, а потім ми піднялися нагору, де містилися затишна спальня і величезна тераса, з якої відкривався дивовижний вигляд на місто.
– Це неймовірно. Я ніколи не була на такій висоті. Дух перехоплює.
– Так, тут справді гарно.
– Це ніби інший світ. Щось на кшталт раю.
– Інколи буває поганий настрій, але коли повертаюсь додому, то сідаю на цей диванчик і перезаряджаю душу. Погані думки змінюються на хороші, й мимоволі починаєш усміхатися, бо життя таке красиве.
– Дякую, що показали світ, якого я досі ніколи не бачила. Тепер знатиму, про що мріяти. Хочеться досягти великих успіхів, щоб одного разу опинитися на такій вершині.
– Мрії збуваються, тож мрій на повну. Обов’язково заплануй поїздки до Парижа, Венеції, Рима, Лондона. Не забудь провести місяць у Нью-Йорку. Цей світ такий багатогранний! Треба усе пізнати, усе спробувати.
– А ви були у цих містах?
– Був. Мені дуже сподобалось. Там зовсім інша енергетика. Заряджаєшся на повну і знову пірнаєш у справи.
– І ви бачили Ейфелеву вежу?
– Так. Це ж обов’язковий пункт програми кожного туриста. Зараз покажу фотографії, – Лев збіг сходами вниз і через декілька хвилин повернувся з величезним стосом фотоальбомів.
– Ого яка колекція!
– Так, я люблю колекціонувати моменти. Усі ці картки гріють мою душу і нагадують про щасливі миті мого життя. Десь тут має бути фото з Парижа, – розкривши один із альбомів, він почав гортати сторінки. Там було багато знімків з ним і без нього, мені хотілося переглянути кожну світлину.
– Я б хотіла, щоб ви розказали мені про своє життя усе із самого початку.
– Боюся, знадобиться багато часу.
– Я не поспішаю.
– Гаразд, – він усміхнувся, і я бачила, як запалали іскорки радості в його очах, насправді Левові й самому хотілося повідати свою історію.
– Ну що ж, – я потерла долоні, поки Лев діставав величезний сірий альбом.
– Ця фотокнига найстаріша. З дитинства і юності у мене немає
