і справді приємно, – його долоня була великою і дуже гарячою. Декілька секунд ми трималися за руки, і коли він відпустив, мені стало трохи сумно. Дуже хотілося, щоб ту мить поставили на паузу. Та це неможливо.
– Розкажіть про себе, – набралася сміливості.
– Що саме вас цікавить?
– Усе, – я почервоніла. – Тобто мене цікавить усе, що ви вважаєте за можливе розказати про себе.
– Я – звичайна людина. Просто живу, працюю, мрію, читаю. Все як у людей.
– А про що ж мрієте?
– Раніше в мене були одні мрії, зараз зовсім інші. Час змінив мене.
– Чому?
– Час усіх міняє, мрії трансформуються. Коли досягаєш чогось важливого, починаєш прагнути більшого. А інколи те, що раніше здавалось важливим, втрачає сенс і ти вже просто цінуєш буденні речі.
– Чому ви приходите до нас у «Три пташки» щосереди? Це якась традиція?
– Ні, – він трохи загадково всміхнувся. – Я просто власник цього ресторану і приїжджаю щосереди, щоб подивитись очима відвідувача, чи все гаразд, як працює кухня і персонал. Ніхто мене не знає, крім директора і менеджера. Сподіваюся, що ви теж нікому не розкажете. Коли персонал не в курсі, що приїжджає керівництво, можна побачити реальну картину роботи закладу і згодом виправити недоліки.
– Ого, нічогенький поворот, – у мене перехопило подих від почутого. – Звичайно, я нікому нічого не скажу. Неймовірно. Я перебрала безліч варіантів щодо того, хто ви. Але жодного разу на думку не спадало, що ви можете виявитися власником. Це просто шок.
– Це добре. Значить, я досить вправно маскуюсь.
– Однозначно. І багато у вас таких закладів?
– Чотири.
– І в кожному ви з’являєтеся раз на тиждень?
– Ні. Намагаюся навідуватися раз на місяць.
– А чому ж у нас буваєте так часто? – з наївною цікавістю запитала я.
– Річ у тім, що я живу неподалік. Але головною причиною є той факт, що це моє перше дітище. Саме з цього ресторану розпочалася моя кар’єра підприємця і бізнесмена. Я вклав у цей ресторанчик усю душу.
– Так цікаво!
– Я готовий годинами розповідати про те, як пішов на ризик, позичив грошей і разом із другом відкрив затишний заклад у самому центрі столиці. Ми могли прогоріти. Але коли ти молодий і сповнений надій, усе виходить. Головне – вірити в себе і свою ідею. Ну і звісно, не покладаючи рук працювати.
– Скільки ж вам було років?
– Двадцять п’ять. Відтоді минуло вже більш ніж двадцять років. Ми кілька разів проводили ребрендинг, нещодавно зробили ремонт, оновили приміщення, щоб гостям було максимально затишно і комфортно.
– Думаю, так і є. Відвідувачі обожнюють нашу атмосферу і смачні страви. Шеф-кухар – просто геній.
– Так, Микола молодець, старається. Знайшов його випадково і дуже цьому
