ваша дружина як усе сприйняла?
– З роками вона дуже змінилася. Я перестав її впізнавати. Від молодої, ніжної дівчини нічого не залишилось. Гроші змінюють людей, часто в поганий бік. Вона не хотіла розлучення, адже звикла жити заможно і ні в чому собі не відмовляти. Заради цього вона була б згодна терпіти нашу нелюбов.
– А може, вона любила, просто не показувала?
– Не думаю. Коли все дійшло до крайньої точки, вона судилася зі мною за майно. Я задовольнив усі її забаганки і віддав усе, що вона вважала своїм. Коли я заробляв гроші, вона створювала затишок у домі, дбала про нашого сина. Був період, коли ми насправді були щасливими, і я з радістю віддав їй те, що вона заслужила. Олена була Платону і матір’ю, і батьком. А я в цей час громадив гроші. Знаю, вона теж розчарувалася в мені, перестала впізнавати і любити. Їй також було нелегко.
– Ви б хотіли повернути час і все змінити?
– Так, інколи я думаю про це, але, на жаль, змінити минуле неможливо. Все, що ми можемо, – пожинати плоди своїх учинків або бездіяльності.
– А коли ви зрозуміли, що назад дороги немає?
– Знаєш, коли сварок стає занадто багато, коли немає тем для розмов і все, що вас поєднує, – це діалоги з присмаком докорів, краще розлучитись, щоб не заважати жити одне одному. Інколи люди притягуються мов магнітом, а інколи відштовхуються, бо не мають більше нічого спільного, крім майна і спогадів.
– То ви зараз живете один?
– У мене є кіт, – усміхаючись, відповів Лев. Мені подобались зморшки біля його очей, а ще подобалася сивина і щетина на щоках. Він був таким красивим і статним, хоч картину малюй.
– А що за порода?
– Я підібрав його на вулиці, і він виявився дуже хорошим товаришем. Вигляд має кепський, але в душі няшка. Колір шерсті схожий на багнюку, величезні лапи і немає одного ока, але варто провести з ним пару годин, як розумієш, що він найніжніше створіння у цілому світі. Рік тому якраз біг додому, а він сидів під дощем біля під’їзду, увесь такий нещасний, мокрий. Я тоді подумав, що життя його гарно потріпало і треба врятувати бідолаху, бо пропаде. І це було правильним рішенням.
– У вас добре серце.
– Життя завжди дає цінні уроки. Завдяки цій зустрічі з котом я зрозумів, що зовнішність буває оманливою і набагато важливіше, що приховано всередині. Рідні душі завжди притягуються.
– Мені здається, що ви моя рідна душа.
– Справді?
– Так.
– Я теж це відчуваю. Добре, що ми зустрілися, – він знову стиснув мою руку, а я відчула теплоту, яка пробігла від серця по всьому тілу.
Деякий час ми йшли мовчки, і в тій тиші не було нічого дивного. Кожен думав про своє, і це здавалося природним і щирим. Я насолоджувалася моментом, дихала на повні груди.
– Дивись, у цьому будинку я живу. – Лев порушив тишу і показав рукою на багатоповерхову будівлю, верхівка якої виринала між деревами.
– Дуже красивий будинок.
