похитав головою, але таки підійшов до сплячого Василя. Підхопив чоловіка під руки і, попри п’яний спротив, поставив на ноги.
– Нумо, друже, – промовив він, – треба зайти до хати, бо і справді задубієш к бісу.
Василь ледь не гепнувся знову на землю, але Андрій його підхопив, а Вероніка підтримала з іншого боку, намагаючись не звертати уваги на сморід, що линув від п’яного.
Дорога через захаращений двір була нелегкою.
– І вона ще хотіла підвести його сама, – хекав Андрій.
– Що ти там собі бурмочеш? – теж змучено запитала Вероніка.
– Кажу, пощастило тобі, що я почув твої крики й повернувся.
– Не було ніяких криків, я просто зойкнула.
– Атож, уся вулиця, певно, чула, як ти репетувала. Тому визнай: тобі пощастило, що почув саме я.
– О так, я неймовірно щаслива жінка.
Чоловік пропустив її іронію повз вуха. Вони нарешті дісталися вхідних дверей.
– Чудово, а де шукатимемо ключ? – запитала жінка.
– Як показує життєвий досвід, – Андрій штовхнув двері, і вони легко прочинилися, – такі будинки рідко замикаються.
Нарешті, коли вони дотягли Василя до пошарпаного й побитого міллю дивана, чоловік трохи прийшов до тями.
«Дуже вчасно», – холодно подумала Вероніка, відсапуючись, як спринтер після дистанції.
– О, Андрюхо, – лице Василя розплилося в широкій усмішці й від цього втричі збільшилося в розмірі, – ти повернувся з-за кордонів.
– Ні, я не повернувся, – пожартував чоловік, укладаючи п’яного сусіда на диван. – Я примара.
– Примара? – мотнув головою Василь. – Тоді цур тобі. Іди геть!
– Та вже йду, – пробурчав чоловік.
– Ти не поганий мужик… гик… – продовжив бурмотати п’яниця, – не думав, що ти прийдеш по мою душу.
– Поки що ні, – Вероніка бачила, що Андрій заледве стримує сміх, – але будеш так гасити, обов’язково натравлю на тебе всіх демонів пекла.
– Ой… гик… ніколи б не думав, що ти… У пеклі? Гик… тобі на небо треба… гик… тим паче, що там є кому зустрічати…
Вероніка не особливо звертала увагу на п’яну маячню сусіда, але останні слова змусили Андрія завмерти. Жінка спробувала розгледіти в його обличчі, що він зараз відчуває, але в будинку панувала напівтемрява, тож зробити це було складно.
– Спи вже, – врешті сухо відповів Андрій.
Вероніка подала чоловікові пропахлу сигаретним димом ковдру, і Андрій укрив сусіда, що вже голосно хропів.
Вероніка й Андрій, не зронивши більше ні слова, попрямували до виходу. Жінка поспішила першою, намагаючись якнайшвидше ковтнути повітря, не просякнутого сигаретним димом і перегаром.
– Хороший ти мужик, Андрюхо… – раптом знову забурмотав Василь.
– Так-так, я вже чув..
– А от баба Тоня була ще тим стервом. Я не здивований… гик… що її грохнули.
Чоловік із жінкою здивовано
