як до жирафа, на третю добу, – пробурмотів Антон, застібаючи блискавку на олімпійці.
Він вийшов у коридор, гидливо оминаючи кухню. Голосно закашляв, хоч дим його й не душив.
«Нехай зрозуміє, що накоїла», – подумав він.
– Ти куди так рано? – Софія теж вийшла в коридор. – Почекай, я зроблю тобі яєчню.
– Вибач, але я не винен, що ти не можеш упоратися зі своїми обов’язками дружини, – відповів Антон, узуваючись. – У мене ще багато справ. Слід ще в морг заїхати й забрати тіло матері.
– А хіба не Таня забере тіло?
– Слухай, не лізь не у своє діло. Краще подай куртку, хоч якась користь із тебе буде.
Софія мовчки виконала його наказ. Чоловік уже збирався виходити з дому, коли світло в будинку замигтіло.
– О, знову там щось у рубильнику перемикає… чи замикає, – задерла голову жінка.
– Ну так ти ж сидиш вдома. Я хренячу на роботі, зранку й до ночі треную цих безталанних малих ідіотів, а ти настільки безпорадна, що не можеш узяти до рук телефона й викликати електрика.
– Я…
– Не «якай» уже! – махнув рукою Антон. – Я сам усе зроблю. Як завжди.
– Я хочу вийти на роботу, – випалила Софія.
– Куди-куди? – чоловікові здалося, що йому те почулося.
– Я говорила з Олесею, і вона вважає, що робота піде мені на користь.
– Твоя Олеся погано на тебе впливає, якби її чоловік не працював у прокуратурі, я б узагалі заборонив тобі з нею бачитися.
«І знову цей тупуватий і розгублений вигляд, – сердився чоловік, – невже в неї більше ніяких емоцій нема?»
– Дружина повинна сидіти вдома й піклуватися про чоловіка, – продовжив Антон, – а слухатимеш свою дурноголову сусідку, то підеш до неї жити.
Чоловік помітив, що Софіїні очі наливаються сльозами.
«О, добре, хоч вираз обличчя не такий дурнуватий», – подумав він.
Антон голосно видихнув і спробував промовити якомога м’якіше:
– Ну дивися, мені треба йти, поспішати, працювати на чужого дядька, який ніякого уявлення не має про спорт, зате має гроші, щоб тримати спортивний клуб. А тобі добре. Ти вдома, дивишся серіальчики, гортаєш журнали, відпочиваєш. На роботі такого не буде. Тому більше не повертаймося до цієї теми.
Він чмокнув Софію в носа й поспішив до свого автомобіля. Дружина покірно зачинила двері й пішла на задимлену кухню «відпочивати».
Розділ 9
Олеся вийшла з двору й одягла рукавички, які нещодавно прийшли їй поштою. Озирнулася. Цьогорічна примхлива зима змінювала настрій щодня. Сьогодні погода вирішила показати свою чарівність і казковість: сонце сяяло, сніг іскрився, а температура повітря підскочила аж до нуля.
– Привіт, Соню! – Дівчина не проминула кілька десятків метрів, коли побачила свою приятельку у дворі.
Софія трохи незграбно розчищала сніг біля ґанку. Олеся вкотре
