style="font-size:15px;"> – Ну, ти без чаю точно не обійдешся. Сьогодні наше заняття присвячене гарним спогадам. Це може бути якась приємна миттєвість із дитинства чи навіть учорашнього дня. Отож, почнемо ми знову з Катерини, а наприкінці всього заняття я поділюся з вами найщасливішою миттєвістю з власного життя.
Усі по черзі розповідали свої історії, а я намагалася згадати мить, про яку можна було б розповісти. Можливо, мені дуже пощастило, адже я не могла виокремити щось одне. Проте ще більше мене цікавила історія Остапа. Здавалося, що так само, як він бачить наскрізь мою зломлену душу, я бачу його. Можливо, сьогодні мені відкриється невеличка частинка його життя. Та лякало одне: тепер він дуже мене цікавив.
Розділ 9
– Марто, а що ти нам розкажеш? – раптом запитав Остап і подивився на мене. Я знітилася й опустила очі, бо зовсім не очікувала цього. Думала, що буду останньою, як і минулого разу.
– У мене насправді багато добрих і приємних спогадів, вирізнити щось одне дуже складно, – почала я, але всі подивилися на мене пильно й з очікуванням, змусивши напружитися. Я глибоко вдихнула й поринула у спогади. – Це був чудовий теплий травневий день. Я прокинулась у неймовірному настрої, адже саме тоді мені виповнилося вісімнадцять. Так давно мріяла стати повнолітньою, бо завжди здавалося, що в такому віці відкриються нові можливості. Ти вже не дитина й маєш цілковите право не залежати ні від кого. Дивним чином мене протягом усього дня не привітала жодна людина. Навіть батьки уникали мене, удаючи, що зайняті якимись буденними справами. У той час я лише декілька тижнів зустрічалася з Олегом, але ще трохи сумнівалася в щирості його почуттів. Так само, як і батьки, він не привітав мене й навіть не зателефонував. Усі подруги та знайомі вперто мене ігнорували. А останньою краплиною стало те, що мама ввечері послала мене в магазин із величезним списком продуктів, які я мала купити. Там було стільки всього, що я засіла в тому магазині десь на годину. Пакети були повними, нести їх було важко. На вулиці вже стало холодніше, а я вийшла лише у футболці. Сумно, прикро, темно. Мій гарний настрій просто розчинився в повітрі. Чесно, я думала, що це найгірший день народження в моєму житті. Та коли я повернулася додому, ще в коридорі почула якийсь шум, а у вітальні на мене чекав сюрприз: усі друзі, близькі, рідні, Олег зібралися, щоб привітати мене. Це було так неочікувано та приємно, але спочатку я вдала, що ображена. Як це так, вони змусили мене весь день нервувати! – Я тихо засміялася, згадавши ту мить. – А потім було ще багато подарунків, торт і веселощі. Дуже люблю свій вісімнадцятий день народження.
– Який гарний у тебе спогад, – сказав Остап, і я помітила на його обличчі усмішку. – Сподіваюся, що колись ми почуємо й інші такі твої історії. Аріно, можливо, ти цього разу розкажеш нам якийсь інший свій добрий спогад?
– Ну, в мене не дуже багато таких чудових історій, як у принцеси. – Вона поглянула на мене, примруживши очі. Не розумію, чому вона так недолюблювала мене. – Мій єдиний і поки що найприємніший спогад – це коли хрещений батько подарував мені ляльку, про яку я давно мріяла. Мені тоді було лише сім, і я нічого не хотіла
