був там один, і сіла на стілець. Відкусивши невеличкий шматочок, широко усміхнулася, адже так скучила за цим. Навіть згадала, коли ми з подругою приходили сюди на перервах між парами. Шкода, що ми з нею більше не спілкуємося.
Тітка Люда все ж дісталася центру, і ми пішли в кінотеатр. Спочатку було складно, адже, побачивши закохані парочки, я вмить згадала, як часто ми ходили сюди з Олегом. Та потім я все ж зібралася з думками й вирішила не зважати. Фільм був не дуже цікавим, але допоміг хоч ненадовго про все забути. Здається, тітці Люді дуже сподобалася ця романтична комедія, адже вона так щиро сміялася, що навіть я усміхнулася. Після фільму ми пішли по магазинах, але я так і не купила собі куртки. Натомість тітка скупила майже весь магазин.
– Ох, мені так сподобався цей фільм. – Вона почала ділитися враженнями, коли ми вийшли з торгового центру. – А актор, який грав головного героя, такий красунчик.
– Тут сперечатися не буду, – засміялась я, а жінка взяла мене під руку.
– Щось мені так не хочеться повертатися додому, – сказала тітка й поглянула на мене краєм ока. – Ти не заперечуєш, якщо ми ще трохи погуляємо містом?
– Залюбки.
– От і чудово!
Ми пройшлися центром, а я зробила їй декілька фотографій. Тітка мала дуже щасливий вигляд. Можливо, у неї хтось з’явився? На вулиці вже стемніло, а холодний вітер неприємно обдував обличчя. Тітка Люда запропонувала сходити кудись на каву, я погодилася й повела її до такої знайомої кав’ярні.
Ми зайшли всередину й сіли за один зі столиків. Я підійшла до Роми, щоб зробити замовлення.
– Радий тебе знову бачити, – усміхнувся до мене хлопець і кивнув у бік тітки. – Здається, це вперше ти тут із кимось.
– Так склалося, – просто відповіла я й замовила каву.
– Я принесу вашу каву, – сказав хлопець.
– Добре, дякую.
– Сподіваюсь, у тебе все гаразд, – раптом заговорив він до мене, і я трохи розгублено поглянула на нього.
– Так, зараз у мене доволі непоганий період.
– Хочу нагадати, що моя пропозиція досі чинна.
– Яка пропозиція?
– Прогулятися містом. У мене все ще є надія, що ти колись погодишся.
– Я подумаю, – відповіла я й попрямувала до нашого з тіткою столика.
Вона усміхнулася, коли я сіла навпроти, але ця усмішка мені геть не сподобалася.
– Що таке? – запитала я й уважно подивилася на неї.
– Та нічого. – Тітка знизала плечима.
– Ти сьогодні якась особливо радісна, – зауважила я й помітила, що їй на телефон надійшло повідомлення. Вона швидко прочитала його й мило усміхнулася, а потім почала щось друкувати. – Мені здається чи в тебе дійсно хтось з’явився?
– Ну, я б не сказала, що це щось серйозне, але в нашу лікарню прийшов новий лікар. – Вона сором’язливо відвела погляд. – Він старший за мене, але зовсім трохи. Ми познайомилися,
