бачив схід Сонця, проте ніколи не бачив сходу Люцифера.
А схід Сонця, тисячократно прискорений швидким переміщенням дослідного зонда назустріч світилу, ставав дедалі ближчим. І от ледве помітна смуга світла розділила екран монітора на дві частини – то із темряви проступив обрій.
Спалах світла на екрані був такий несподіваний і яскравий, що ван дер Берґу на мить здалося, ніби він спостерігає вибух атомної бомби. За якусь лише частку секунди (в міру того, як Сонце піднімалося над обрієм) той спалах приміряв на себе всі кольори веселки (по черзі, один за одним), а далі, коли Сонце «вистрибнуло» з-за гори вже повністю, набрав однорідно білого забарвлення – після чого згас, бо на оптичній системі увімкнулись автоматичні фільтри, які обмежували надмірний потік світла.
– Оце й усе. Шкода, що саме в ті хвилини на чергуванні не було оператора: він міг би направити камеру нижче й зняти надзвичайно чудову відеопанораму тієї гори, коли зонд пролітав над нею. Але я знав, що ти захочеш це побачити – хай навіть це й спростовує твою теорію.
– Як так? – запитав ван дер Берґ, більше розгублений, ніж роздосадуваний.
– Коли проглянеш цей запис іще раз і повільно, то побачиш, про що я. Усі оті розкішні веселкові спецефекти породжені не атмосферою, а самою горою. Таке може витворяти тільки лід. Або скло – що здається малоймовірним.
– Чому ж малоймовірним? От, приміром, вулкани пречудово можуть виробляти природне скло, щоправда, воно зазвичай чорне… Авжеж!
– Прошу? – не зрозумів астроном.
– Е-е… скажу точніше, коли перевірю всі дані. Але, гадаю, то міг би бути гірський кришталь – прозорий кварц. Із нього виготовляють чудові оптичні призми та лінзи. А є шанс побачити це ще коли-небудь?
– Боюся, що ні. То виявилося чисте везіння. Сонце, гора, камера – усе опинилося на одній лінії та в найпідхожіший час, коли над горою не було хмар. Таке не трапиться знову й за тисячу років.
– Однаково дякую… Надішлеш мені копію? Можеш не квапитись – я якраз вирушаю в експедицію до Перрайни[28] і все одно не зможу переглянути цей запис аж до повернення.
По цих словах ван дер Берґ видав короткий, наче винуватий, сміх і продовжив:
– А знаєш, якби то дійсно був гірський кришталь – то був би цілий статок, що міг би навіть допомогти нам повністю розрахуватися з боргами…
Але то, звісно ж, була абсолютно нездійсненна мрія. Хоч би які там чудеса чи скарби таїла в собі Європа, останнє повідомлення з «Діскавері» закривало людям доступ до них, схоже, назавжди. І за ті п’ятдесят років, які минули відтоді, ніщо не вказувало на те, що та заборона взагалі колись буде знята.
Розділ 10. Корабель дурнів
Перші сорок вісім годин подорожі Гейвуд Флойд усе ніяк не міг повірити власним очам, з яким комфортом та без обмежень у просторі була облаштована житлова зона на
Перрайна – одна з областей Ганімеда, яка характеризується темнішими кольорами поверхні ґрунту та надзвичайно великою кількістю метеоритних кратерів.
