були на язиках у кожної освіченої людини: тепер-бо чи не щодня приходили новини з Ганімеда, Каллісто, Іо, Титана, Япета чи то навіть з іще менш відомих широкому загалові світів, як-от Карме, Пасіфе, Гіперіон, Феба…
Та хоч би там як, а на книжку Марґарет чекав би щонайбільше лише скромний успіх, якби вона не здогадалася заглибитись у складне сімейне життя Юпітера-Зевса, «батька всіх богів» (а крім цього, і в багато інших моментів). До того ж ще й один геніальний редактор дуже вдало змінив попередню назву книжки «Вигляд з Олімпу» на «Пристрасті божі». Заздрісні ж теоретики зазвичай іменували цю книжку «Олімпійські фіґлі-міґлі», хоча в душі незмінно досадували, що написали її не вони.
Тож воно зовсім і не дивно, що саме Меґґі М. – як швидко охрестили її попутники – першою вжила вислів «корабель дурнів»[33]. А Віктор Вілліс із завзяттям підхопив його й скоро навіть виявив у ньому цікаву історичну паралель: майже століття тому сама Кетерін Енн Портер разом із групою науковців та письменників під кінець першої фази дослідження Місяця спостерігала з борту океанського лайнера за запуском «Аполлона 17».
– Я візьму це до уваги, – доволі недоброзичливим тоном проказала міс М’Бала, коли їй переповіли його міркування. – Можливо, настав час для третього варіанта. Але я розберусь із цим, звісно ж, тільки тоді, коли ми повернемося на Землю…
Розділ 11. Обман
А що стосувалося Рольфа ван дер Берґа, то минув далеко не один місяць, перш ніж він знову дістав змогу скерувати всі свої помисли та зусилля на гору Зевс. Підкорення Ганімеда було справою доволі нелегкою, і тому Рольф цілими тижнями не бував у своєму головному офісі на базі Дарданус, бо досліджував місцевість, де в майбутньому мала пролягти однорейкова залізниця «Гільгамеш – Осіріс»[34].
Географія поверхні третього та найбільшого з-посеред «галілеївських»[35] супутників Юпітера після вибуху тієї планети різко змінилася – та й досі продовжувала мінятися. Нововиникле сонце, яке розтопило льоди Європи, не гріло тут, за чотириста тисяч кілометрів від нього, так само сильно, але було достатньо тепле, щоб у центральній частині того боку Ганімеда, яка завжди була повернута до нової зірки, сформувати помірний клімат. Тепер тут були невеликі мілководні моря, а деякі навіть завбільшки з Середземне море, що на Землі, і простягалися вони аж до сорока градусів північної та південної широт Ганімеда. На його картах, створених іще у XX столітті «Вояджерами», з теперішнім його рельєфом не збігалося майже нічого. Танення вічної мерзлоти й спорадичне переміщення тектонічних плит, викликані тими ж припливними силами, що й на двох внутрішніх супутниках, перетворили поверхню нинішнього Ганімеда на кошмарний сон картографа.
Але саме ці чинники й зробили його справжнім раєм для планетарних інженерів. Це був чи не єдиний світ, за винятком посушливого та значно менш гостинного Марса, де, поза всяким сумнівом, одного чудового
«Корабель дурнів» –
Гільгамеш, Осіріс –
«Галілеївські» – чотири найбільші супутники Юпітера (Ганімед, Європа, Іо, Каллісто), які відкрив іще Галілео Галілей.
