бажання, я й сам не раз намагався проникнути в його таємницю.
– Отже, тут є таємниця?
– Звичайно, – відповів Порбус. – Старий Френхофер – єдиний учень Мабузе, той більше нікого не захотів узяти. Ставши його другом, рятівником, заступником, Френхофер потратив на вдоволення пристрастей Мабузе більшу частину свого багатства; натомість той передав йому секрет зображення на площині опуклостей, своє вміння надавати постатям тієї надзвичайної життєподібності, тієї природності, якої ми так марно прагнемо досягти, але Мабузе володів цією майстерністю досконало, і коли йому трапилося пропити квітчасту шовкову мантію, в яку він мав убратися для присутності на врочистому виході Карла V[20], він супроводжував туди свого покровителя у вбранні з паперу, розмальованого під квітчастий шовк. Незвично яскраві барви костюма Мабузе привабили увагу самого імператора, який захотів висловити благодійникові старого пияка свій захват із цього приводу й таким чином сприяв розкриттю обману. Френхофер – людина, палко залюблена в наше мистецтво, він зазирає вище й далі, ніж інші художники. Він віддавався глибоким роздумам про барви, про абсолютну правдивість ліній, але внаслідок своїх досліджень дійшов до того, що став сумніватися в самому предметі своїх зацікавлень. У хвилини розпачу він твердить, що рисунка не існує, що лініями можна передати лише геометричні фігури. Це, звичайно, неправильно, адже зображення створюють і за допомогою одних ліній та чорних плям, які, власне, не мають кольору. Це доводить, що наше мистецтво, як і природа, складається з безлічі елементів: рисунок дає кістяк, колір – життя, але життя без кістяка – це щось менш досконале, аніж кістяк без життя. А найважливіше те, що практика й життя для художника – все, і коли розумове та поетичне сприйняття світу заходить у суперечність із пензлем, людина починає сумніватись, як наш старий, – митець напрочуд глибокий, але не меншою мірою божевільний. Чудовий живописець, він мав нещастя народитися багатим, що дало йому змогу надто часто віддаватися роздумам. Не наслідуйте його! Працюйте! Художник повинен розумувати лише з пензлем у руках.
– Ми проникнемо в його майстерню! – сказав Пуссен, уже не слухаючи Порбуса і готовий на все заради здійснення свого наміру.
Порбус усміхнувся, почувши, з якою палкою наївністю вигукнув ці слова юний незнайомець, і розлучився з ним, запросивши приходити до нього.
Ніколя Пуссен повільною ходою вернувся на вулицю Лагарп і, сам того не помітивши, спочатку проминув убогий готель, у якому знайшов для себе притулок. Швидко піднявшись жалюгідними сходами, він пройшов у комірчину, розташовану на самому горищі, під дахом, з якого стриміли крокви, – простою і легкою покрівлею будинків у старому Парижі. Біля єдиного віконця комірчини, крізь яке ледь соталося тьмяне світло, юнак побачив дівчину – на скрип дверей вона підхопилася в любовному пориві, упізнавши художника з того, як він натис на клямку дверей.
– Що
