ви горланите про поступи прогресу.В людей душа широка —
Сприймаєм все на віру.
Ой, біймось лжепророків,
Що гонять хвилю сіру.
Так вміло словом грають —
Аж у душі затерпло…
Хотілося – до раю,
А попадеш – у пекло.
Броня строфи і батальйони слів —
Захисники мої у дні печалі,
Коли зневіра і невдачі злі
Мені «здавайсь» під вухом прокричали.
«Здавайся, змовкни, зникни, наче дим…»
Я добре знав, що це було не грою.
Та йшли слова в шерензі строгих рим
За право не здаватися – до бою.
Пробігли вже літа за сорок…
Та мама все ж потрібна нам,
Бо наша радість, біль і сором
Серцями міряються мам.
Сьогодні груди тиснуть гирі,
І мами так не вистача.
Лише вона змогла б повірить,
А всі мовчать… Усі мовчать…
Кожен день – для здивування,
Кожен день – для відкриття.
І пульсує думка рання
Над загадкою буття.
В нім не тихо і не гладко,
Та всміхнуся я журбі…
Кожен день – немов спочатку
Починаюся в собі.
Сьогодні ти кумир, сьогодні аплодують,
Засвідчивши любов і почуття…
А завтра ніби вже не бачать і не чують,
І потопає все у забуття.
Тож не махай своїм віночком слави,
Нехай притишить звук гучна сурма.
Ой, слава, слава – хитра і лукава,
Сьогодні є, а завтра вже нема.
Роби своє, роби… Собою будь усюди.
Роби своє… Й бровою не веди.
Лиш Бог єдиний нас колись розсудить,
І кожному воздасться за труди.
Маленькій Поліні
Рости, дитяточко, рости
І простягни до діда руки.
Мені всміхаються світи,
Бо в мене є мала онука.
Життя вдалось і не вдалось,
Але всміхнуся я в немові —
На світі зостається хтось
Із краплею моєї крові.
Ой, нас багато по світах
Розсипалося – не зібрати…
Та є для всіх земля свята,
Що найдорожча, ніби мати.
Чи душу вкрила каламуть,
Чи серцю хочеться радіти —
Нас очі матері знайдуть
І втішать щирим словом: діти.
Я – овен, якщо вірить гороскопу,
А по-простому мовиться – вівця.
Підвладний і падінню, і потопу,
Відкритий для ножа і топірця.
Я спільність нашу з овеном приємлю —
Іти у гори, бігать по стерні,
Відчуть нагайку, цілувати землю…
В кошарі ж бути – це не по мені.
Один подався в бізнесмени,
А другий – в спритні гендлярі.
А я не можу… Не ті гени,
Та й вподобання застарі.
Обнявши
