щось втрачаю…«На всі незгоди і утрати
Дивись крізь філософське скло…»
Про це казав собі багато,
Та слово мохом поросло.
Не можу звикнуть до образи,
До люті димових кадил.
Прошу у Господа щоразу,
Щоб стачило душевних сил.
Щоб пролетіло мимо вуха
Пекуче слово – павутинь,
Не вдарилось об серце глухо
І не лишило в ньому тінь.
Чи, може, я вразливий дуже? —
Під старість і таке бува…
І все ж для мене не байдужі
В обличчя кинуті слова.
Ні, злості я носить не хочу,
Вона не втішить, хоч ти лусь…
Спочатку я собі ув очі
По-філософськи подивлюсь.
Цвітуть веселі картоплі,
І день розмахує сапою.
Я до селянської землі
Давно вже не торкавсь рукою.
У тишині камінних стін
Обклавсь сухими папірцями
І думав – то мені взамін
Землі з живими корінцями.
Згубив пах ранньої ріллі,
Коли парує грудка кожна.
Піддавшись на спокуси злі,
Забув, чого забуть не можна.
Земля – то Біблія свята,
Читай по стебельцях та вітті,
Читай по соняху й житах —
Вона навчить, як жить на світі.
Жаба заздрості вся у багні,
А живе у тобі і в мені.
«Душить жаба» – траплялось не раз,
Не зробивши добрішими нас.
В тої жаби шершавий язик —
Дряпа серце, вкорочує вік,
Поселяє в душі переляк…
Треба збутись її… Але як?
Покосили хліба, позбирали…
І спустошеність всюди така,
Бо земля – ніби після навали,
Ні стеблини і ні колоска.
Що підвладне одвічним законам,
Нам змінити ніяк не дано…
Час мине – і з родючого лона
Проростатиме знову зерно.
Душили нас царі та хани,
Аж кров’ю цвіркала біда…
Хто глибшої наніс нам рани —
Чи московити, чи орда?
І рвали тіло хижі зграї,
Об долю билися громи…
Та все ж себе я запитаю:
– А може, в чомусь винні й ми?
Посповідаюсь я перед іконою,
Відкриюся – нічого не втаю,
Щоб правдою прямою, безборонною
Очистить душу зболену свою.
Бо скільки вже столочено, зруйновано,
Посіяно і злості, і плачу…
Моя молитва до небес спрямована,
Щоб сам Господь її слова почув.
Борімося за юні душі,
За нашу порость молоду.
Хай роки доброти не сушать,
Що квітла в нашому роду.
Хай юнь про гожі справи мріє
І прапор гідності трима.
Між брехунів і між злодіїв —
Такого прикладу нема.
Мені болить, мене тривожить
Цинізм,
