світ вранішніх октав?..Але осінній падолист
Мене вже закружляв.
Вернутись в ночі на меду,
Де втіха без жалю?..
Та багряницю золоту
Я теж люблю, люблю.
Знов повернутись до весни,
Що з бризками Дніпра?..
Прощання звук неголосний —
Оце моя пора.
Вернутись у травневий сад,
Що цвіт в руці трима?..
Хоча й хотів би… Та назад
Доріг уже нема.
Розбитий корабель наївних сподівань
Уже не забере мою досаду…
Заплакане вікно, а на вікні герань,
А за вікном – пейзажі листопаду.
І сірий день сховав яскраві кольори,
І сивий дощ розмив мажорні звуки…
Про зустрічі, прошу, мені не говори,
Коли в очах печальна тінь розлуки.
Хоча я не спішу на поклики сумні,
Але й на сміх не закидаю вудку…
Ми топим кораблі і топимось самі
В холодній хвилі старості та смутку.
А в моєї мрії дві зорі пречисті —
Рання і вечірня, радісна й сумна.
Як одна сховає погляд свій у листі —
Їй на зміну друга світить край вікна.
А в мого кохання два затяті слова.
«Так!» – і срібна ласка по щоці сповза,
Світиться весняно, ніжить волошково.
А як «ні!» – то серце крем’янить сльоза.
А в моєї долі два вітри розкуті,
Щоб розвіять тугу, рознести печаль.
Не згубить лиш правди, не згубити суті,
А що лихом битий – ти вже вибачай…
Нам друзів вибирає тільки час,
Тут корективи вносити не будем.
Не можна мати друзів про запас,
Одних – для свята, інших – лиш на будень.
Закон доцільності – ним не дано
Зненацька друга вибрати для себе,
Бо дружба дуже схожа на вино;
Вино, якому вистоятись треба.
Не треба, браття, забувати,
З якого кореня ростем.
Які боріння та утрати
Сікли нас кров’яним дощем.
Ми – українці, ми не кволі,
Бо отчий край дає нам сил.
Та на крутім шляху до волі
Земля вгиналась од могил.
Були в нас недруги і друзі, —
Нехай розсудить всіх Господь.
Не треба нам пустих ілюзій,
Зневіру треба побороть.
Гуртуймось, браття ясночолі,
І утверждаймо власну суть:
Ми українці – діти волі,
Ми є, були і маєм буть!
Івану Поповичу
Пахне диво смерекове
У Карпатськім краї.
Ви послухайте, братове,
Як гуцул співає.
Дві гори знялись навколо,
Як небесні дуги.
На одній озветься голос,
А луна – на другій.
Лине пісня-чарівниця —
Три струни у тиші.
Хай же браттям-українцям
Вона душу тішить.
Ой
