Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

      В людини доля – як зоря,

      У кожного з нас – власна.

      Була зоря – скажи: чия?

      Була зоря і згасла.

      А загорілася нова —

      Хтось народився в світі:

      І шелестить йому трава,

      І ранок сонцем світить.

      Одна зоря лиш спалахне,

      А інша – довго в небі.

      І щось тривожить знов мене,

      Відгонить сни вишневі.

      Сповза задума по лицю,

      Як дві сльози, поволі,

      Бо вірю я в легенду цю

      Про зорі і про долі.

      Немає краще, як удома

      Після розлук, після доріг.

      І забувається утома,

      І знов народжується сміх,

      І серця березнева пташка

      Весну виспівує для всіх,

      І пересилить вже не важко,

      Що пересилити не міг.

      Немає краще, як удома

      Родинне відчувать тепло,

      Душі тривога невідома

      Не лізе в зморшки на чоло.

      Я слову не повірю злому

      І доброти сприймаю суть…

      Ой, тільки жаль – шляхи додому

      З роками довшими стають.

      Пробачте – щось не так чинив,

      Кажу я ворогам і друзям.

      Але в одному поклянуся —

      Я рідний край не очорнив.

      Пробачте – щось не те казав,

      Я мовлю рідним і знайомим.

      Та отчого не зрікся дому,

      Сховавши долар за рукав.

      Пробачте – не гучним я був,

      Коли приходив час гриміти.

      Але я сіяв білі квіти,

      Щоб чорну заростить злобу.

      Пробачте за мій кволий тон,

      Бо в дію треба вкласти силу.

      Та намагавсь донести сину

      Любові праведний закон.

      Пробачте, що на суєту

      Міняв не раз я мить натхнення.

      Та вищого нема для мене —

      Ніж правду захищать святу.

      І поки ще душа жива,

      Признаюсь, в чому винуватий.

      Я хочу встигнути сказати

      Для вас усіх оці слова.

      Хлопчині лише вісім літ,

      А вже ні батька, ані мами.

      І мовчазний байдужий світ

      Лякає хлопчика рогами.

      Хто руку дасть йому в житті,

      Насипле у тарілку їжі?..

      І у подертому пальті

      Стоїть малий на роздоріжжі.

      Хлопчині лише вісім літ —

      І холодно так на морозі…

      Ой, скільки лиха, скільки бід

      Його чатують на дорозі?

      Та не вклонюсь прогнозам злим —

      Хай посміхнеться щастя русе.

      Я сам, признаюсь, був таким —

      Тому й за нього помолюся.

      Сирота, сирота —

      Хто зігріє тебе

      В цьому злому,

      Холодному світі?

      Сирота, сирота…

      Ніби душу шкребе

      Цей листочок

      На зламанім вітті.

      Сирота, сирота…

      Хто знав долю лиху,

      Той скептично

      Всміхнутись

Скачать книгу