наші хитрі ляльководиВсе набивають свій гаман…
На світлі зорі, чисті води
Ядучий опустивсь туман.
Злостивим цілям на догоду
Один на одного шипить.
…А як вже хочеться народу
По совісті, по правді жить.
Ви чуєте цей срібний передзвін?..
В календарі час нову дату пише.
Під гострим зором новорічних змін
Усе немовби краще і мудріше.
І ти неначе іншим став уже —
Чутливішим на гули планетарні:
Те кревним стало, що було чуже,
Суттєвим – що здавалося примарним.
Звільнившися від гриму, мов лузги,
На себе збоку пильно глянуть можна:
Стають твоїми не твої гріхи,
Стає гіркою необачність кожна.
Не легковаж – уже літа не ті!
А розберись: що взяти? що не взяти?
Купайся, слово наше, в доброті,
В живій воді із материнки-м’яти.
Жива водиця всохнуть не дає:
Зніма утому, в спеку – прохолодить.
На цій землі здається все твоє,
Бо ж вісь її через серця проходить.
І ти, вагання, у любов повір,
У квіт вогню, який цвіте і в січень,
Який цвіте зимі наперекір
В людських очах, на стежці вічних стрічень.
…Щедрує сніг під мовчазним вікном,
Стежину стелить молодому року.
Вростає мрія у земний огром,
Щоб стверджувать правдиве і високе.
Хитаюся ліворуч і праворуч
В дискусії зневіри та надій,
Хитаюся, хитаюся… А поруч
Іде життя по лінії прямій.
Цей напрямок під ноги треба класти,
Щоб йти вперед… Не думати про те,
Якої форми і якої масті
Оця земля, що гречкою цвіте.
Шукав гармонію в житті,
Гадав, що відшукать зумію…
І тільки кола на воді
Лишились од моєї мрії.
Шукав взаємної душі,
Яка розділить грім і тишу.
Та зникли теплі міражі,
І стало серцю холодніше.
Шукав, шукав – шукаю знов,
В трьох водах мочений і битий…
Якщо чогось не віднайшов —
Хоча б себе не загубити.
У сквері художник, усівшись на ящик,
Малює портрети – мистецька рука.
А кожен замовник бажає буть кращим —
Така вже подоба, натура людська.
Й мені забажалось, забаглося дуже:
– Скажіте, де черга і я тут за ким?
Прохання до тебе, художнику-друже,
Розправ мої зморшки, змалюй молодим.
Змалюй чорний чуб, що без білого снігу,
І очі, щоб грала веселка у них.
У фарби вклади більше радості й сміху,
Які я, на жаль, загубити вже встиг.
Почувши прохання, словесні тиради,
Художник повів лиш краєчком брови:
– Я можу, як зволите, все змалювати,
Але то вже будете, пане, не ви.
Чуже, незнайоме, хоч гарне
