Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Не опускаючи очей… - Вадим Крищенко страница 34

Жанр:
Серия:
Издательство:
Не опускаючи очей… - Вадим Крищенко

Скачать книгу

красою і мисників, й лав,

      І добрим лицем господині.

      Четвертий – це сталось якраз восени, —

      Коли народився синочок…

      Якщо по порядку – було три сини

      І троє смерічечок-дочок.

      А потім женив роботящих синів —

      Пішла голопуза малеча…

      Отак набереться двадцяточок днів.

      А інше усе – колотнеча.

      Дідок підморгнув, собі далі пішов,

      Кептарик натягши на плечі…

      Я довго стояв, онімілий немов,

      Не змігши нічим заперечить.

      Розмову цю мудру в собі понесу,

      Щоб знову вона нагадала:

      На радість відведено мало часу.

      Ой Боже, як мало, як мало…

▲▲▲

      …А треба жити кожним днем,

      Не відкладаючи на потім…

      Що має буть – не обминем

      В своїх стараннях і турботі.

      Нам треба жити кожним днем,

      Не ждать омріяної дати,

      Горіть сьогоднішнім вогнем,

      Бо «потім» може й не настати.

ХРЕСТ НА ДОРОЗІ

      Видива дальні, наповнені вражень —

      Хоч ти у силі, хоч у знемозі.

      Щось неутішне для мене розкаже

      Хрест на дорозі.

      Скорбна душа придивитися хоче,

      Втерти сльозу у нежданій тривозі.

      Мов материнські заплакані очі —

      Хрест на дорозі.

      В рамочці чорній ховаються лиця,

      Збіглись обставини – лихо стряслося…

      Ти зупинись і в поклоні схилися —

      Хрест на дорозі.

      В отчому краї стрічав їх доволі,

      Сіються, сіються, множаться досі.

      Наче відлуння одвічного болю —

      Хрест на дорозі.

СІЛЬСЬКА ЕПОХА

      Ховають бабу в хутірці,

      Зібралось – лише три сусідки.

      У хаті вікна як мерці…

      А хто сюди прийде і звідки?

      Ніхто дверей не зачиня,

      Лежать в траві опалі груші…

      Кує зозуля навмання —

      Немов рахує мертві душі.

      Нема кому радіть, рости —

      Лише одні печальні лиця.

      І вже похилені хрести

      Не можуть в цвинтар поміститься.

      Згубився смерті переляк,

      В хатах лишилося лиш трохи,

      Не усвідомивши ніяк, —

      Кінчається сільська епоха.

РОЗДУМ

      Короткий літній відпочинок —

      І знов на старт… Пішов? Іду.

      Йду у вертеп розмов і вчинків,

      Змішавши доброту й біду.

      Межа пристойності зітреться,

      М’які забудуться слова…

      І знов колотиме під серцем,

      І розболиться голова.

      Знов будем гризтись між собою,

      Все не збагнувши до пуття.

      Та не піду я з поля бою,

      Бо це сьогоднішнє життя.

      Так суджено вже нашій долі

      (Чи досвід предків ти забув?) —

      Іти до істини святої

      Через неправду і ганьбу.

РОЗДУМ У БЕЗСОННУ НІЧ

      Старієм, друже мій, тупієм,

      Вростаєм в клопоти пусті.

      Вже давні помисли та мрії

      Згубились

Скачать книгу