й лагідною мавпочкою і дуже цікавилася всім, що відбувалося довкола. Ропухи неначе зачарували мавпочку, коли одного разу вона побачила їх на прогулянці. Балерина звелася на ноги й витягнула шию, щоб краще роздивитися, як листянки статечно походжають садом. Я відійшов, а коли за десять хвилин повернувся подивитися, як справи в ропух, побачив, що вони підійшли просто до мавпочки. Та сиділа між ними навпочіпки, ніжно гладила їх лапами й голосно муркотіла від подиву й утіхи. Ропухи були задоволені, аж до смішного. Вони сиділи нерухомо: ці пестощі вочевидь були їм приємні.
Після цього я щодня випускав листянок біля того місця, де було прив’язано Балерину, і вона наглядала за ними. Побачивши їх, вона іноді скрикувала від захвату, а іноді ніжно погладжувала ропух, які лежали біля неї, немов загіпнотизовані. Коли ж траплялося, що вони відходили задалеко й ось-ось мали зникнути в небезпечних заростях, Балерина дуже бентежилася й пронизливими криками звала мене, повідомляючи, що її підопічні втікають. Я тоді поспішав і приносив листянок до неї. Якось, коли ропухи забрели занадто далеко, я не почув, що мавпочка кликала мене. Невдовзі повернувшись, я побачив, що Балерина нетямилася на прив’язі й несамовито верещала, а листянок ніде не було видно. Я відв’язав мавпочку, і вона одразу ж повела мене в густі чагарі за садом. Дуже швидко вона знайшла там утікачок і припала до них, голосно муркочучи від радості.
Балерина страшенно полюбила цих товстуль. Що то було за зворушливе видовище, коли вона палко вітала їх уранці, ніжно гладила й поплескувала! Як вона непокоїлася, коли вони відходили задалеко! Не могла вона тільки збагнути, чому в ропух, на відміну від мавп, немає хутра. Вона торкалася пальцями їхньої гладенької шкіри, намагаючись розгорнути шерсть, якої не було, а на її чорненькому писочку з’являвся стурбований вираз. Часом вона нахилялася й бралася дбайливо вилизувати ропухам спинки. Урешті-решт, їхня безволоса шкіра припинила турбувати мавпочку, і вона почала ставитися до ропух ніжно, наче до власних дитинчат. Ропухи, схоже, теж по-своєму прихилилися до мавпочки, хоч вона часом і принижувала їхню гідність, а це було їм не до вподоби. Пригадую, як одного разу вранці я скупав їх обох, що дуже їх утішило, а дорогою додому до їхніх мокрих животиків поналипало дрібне галуззя й кім’яшки землі. Це занепокоїло Балерину, адже вона хотіла, щоб її улюблениці були чистенькі й охайні. Коли я прийшов подивитися на них, мавпочка сиділа на осонні, задні лапи поклавши, мовби на ослінчик, на одну з ропух, а передньою тримаючи другу, яка щонайпринизливіше теліпалася в повітрі. Листянка поволі оберталася, а Балерина тим часом сумлінно збирала з неї всяке сміття, щебетала й попискувала, щось пояснюючи. Упоравшись з однією ропухою, мавпочка поставила її, вкрай пригнічену, на землю, а потім підняла в повітря її товаришку і змусила пережити таке саме приниження. Бідолашні листянки не мали жодної можливості лишатися зверхніми й набундюченими, коли Балерина була поруч.
Розділ
