Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

      На пустельному березі білому,

      мов голубка свята, безборонна,

      шерхлі губи у спразі розкрили ми,

      а вода, а вода ж солона.

      На піску написали на білому

      ім’я спраги – в чеканні завмерли.

      Хвиля вдарила вогкими крилами —

      ім’я стерлося, море стерло.

      З тугими вітрилами, з гарячими крилами

      серце в пристрасті мчало наосліп.

      Були юні ми. Стали дорослі.

      Ми змінили життя – плин змінили ми.

      Терпляче ти на камені присіла,

      а вечір примостився на землі,

      страждання зайнялося на чолі,

      і чорнота очей твоїх доспіла.

      Окрилля неслухняних твоїх губ

      оголено так, виклично тремтіло.

      Ходив навшпиньках вітер-легкоступ,

      і прагнуло ридання твоє тіло.

      В душі твоїй вже туга пробриніла,

      і сліз її дочікувала мла…

      Гнучкою ти галузкою була,

      що хоче плід гойднути, осміліла.

      Ти стрималась, ковтнувши всі жалі,

      усмішкою ридань накривши гроно…

      Такого ж сенсу надає землі

      в холодних зорях синява бездонна.

      Заквітчані море і гори ущербним холодним місяцем.

      Смоковниці та асфоделі туляться біля скелі.

      Глечик ввечері втамував свою денну спрагу.

      Закрите ліжко ось-ось розкриється біля кипарисів. Над твоїм

      золотим волоссям – зоряне волоття Лебедя та Альдебарана.

      Я життя своє тут затримав, своє життя пілігрима.

      Затримав у жовтих деревах, у раптових кущах дощів,

      Де листя кленове світить на мокрих схилах,

      Де жоден вогник не світить на верхогір’ї – отак вечоріє.

      Я життя своє тут затримав, своє життя пілігрима.

      Риска на лівій руці твоїй, риска маленька.

      Тиха подряпина на золотому коліні твоєму —

      Такі залишав трамонтан набіглий

      На тихому пляжі торішнього літа.

      Я життя своє тут затримав і чую

      Навколо замерзлого озера голос чужий, замерзлий.

      Ніхто й ні про що мене не питає – ніякі зустрічні обличчя,

      Навіть згорблена жінка, що немовлятко годує.

      Навіть чорна ущелина, чорна до чорного безміру,

      Навіть біла рівнина, вгодована снігом білим, —