Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

      На смертнім ложі вірила вона:

      «Не плач, ми ще побачимося, сину».

      Той голос тихий серце протина,

      коли в журі дивлюсь на верховини.

      Однині ті слова в мені завжди…

      Та знов на гори подивився тужно.

      «Вам не зустрітися повік. Не жди», —

      сказали мені гори незворушно.

      Гарсіа Лорко, брате мій!

      Як жаль —

      вона читать не вміла! Коб уміла —

      зі мною б разом по тобі печаль

      по-материнськи в горах поділила.

      Вона б сльозою вмила день і смерк,

      і весь Чегем хиливсь би з нею в горі.

      Тепер їй не оплакать нашу смерть —

      я сам її оплакую у горах.

      Я нині горя скуштував того,

      що й вас не обмине, рокує досвід.

      «Чи мати вмерла в тебе одного?

      О, скільки матерів пішло на той світ!» —

      ви скажете.

      То – істина, на жаль.

      Та як вмира твоя – здається, часе,

      що тільки ти зазнав таку печаль,

      звідколи в груди попіл б’є Клааса!

      «Роби добро! У цьому смисл всього.

      Як друг на камінь упаде підтято,

      не полишай у горах одного,

      аби себе й коня порятувати!»

      Так научала ще з дитячих літ,

      так наказала в мить свою останню.

      Клянусь твоїй могилі: доки світ,

      той заповіт святим для мене стане!

      Із молока твого я взяв тепло

      в поезію. І чистоту, і совість.

      В ній сяє мудрістю твоє чоло,

      всього життя непогрішима повість.

      І я умру. Та що там не кажіть —

      не вмре добро, воно в онуках скресне!

      І хай мій вірш зі мною щезне вмить,

      все ж материнська доброта не щезне!

      Коли я, люди, хоч одне зерно

      на тиху радість висіяв між вами

      (нехай не більше крапельки воно),

      ви не мені подякуйте, а мамі!

      Коли добро приніс хоч раз в житті,

      ви не мені подякуйте, а мамі!

      Коли не кинув друга у біді,

      ви не мені подякуйте, а мамі!

      Коли із книг моїх хоча б ковток

      ти взяв снаги,

      подякуй моїй мамі.

      Кому запав у серце хоч рядок —

      ви не мені подякуйте, а мамі.

      Учись у Баха, що в минулі роки

      В прелюди своє горе виливав.

      В співця гірського, що усі мороки

      В нехитрій пісні аж на дно ховав.

      Печаль невдач в твоїй порі смутенній

      Йде хай у музику чи вірш твій – тільки так.

      Чинив отак, біль подолавши, геній

      І невідомий той співець – земляк.

      Ти спину гнув на хліб – така була потреба.

      І труд без нагород був твій найперший брат.

      Ти знав: не падає пшениця з неба,

      А падає на землю з неба град.

      В Чегемі не було ні срібла, ані злата,

      Його

Скачать книгу