Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

      Флебас-фінікієць, два тижні вже мертвий,

      Забув чайок ячання і морські колихання,

      І зиск, і втрату.

      Шепотливі нурти підводні

      Його кості вилизали. Він у вир поринув,

      Вернувшись у юне поліття, і життя повторив,

      То вгору підносячись, то спускаючись.

      Поганче а чи іудею,

      О ти, стерничий, що бурю обходиш поворотом стерна,

      Згадай Флебаса, що був гарний і стрункий, як ти.

      По кривавім блиску смолоскипів на лицях спітнілих,

      По крижаній тиші садів,

      По злій агонії на кам’яних майданах,

      По зойку та по лементі,

      По льохах, палацах, по відлунні,

      На горах далеких громів весняних

      Хто живий був, нині покійник,

      Ми, що живими були, нині конаємо

      3 дрібочкою терпцю.

      Нема тут води, тільки скеля голісінька,

      Скеля безводна й піщана стежина,

      Що високо в’ється на верхогір’я.

      Гори скелясті, скелі безводні.

      Була б тут вода – зупинилися б, напилися б,

      Ні спинятись між скель, ні помислити,

      Піт тут сухий та піщане кайдання.

      Якби ж вода зажебоніла поміж скель!

      Мертвотна паща гір, їй сплюнути несила.

      Ніхто не стане тут, не сяде, не приляже,

      Тут між хребтів немає навіть тиші,

      Лише сухий безплідний грім.

      Тут навіть самоти немає серед скель,

      Лиш набурмосені червоні лиця кплять

      З дверей порепаних осадкуватих глинянок.

      Якби ж то тут вода була!

      А не скеля

      Якби ж то скеля

      Та ще й вода

      І вода

      Й джерело

      Криниця між скель

      Якби ж вода співала

      Не цикада

      І не трава суха

      Якби ж тремтячий голосок води у скелі

      Де дрозд-пустельник в сосонках співає

             Крап кап крап кап кап кап кап кап

      Та нема тут води

      Хто ж той третій, що завше йде обіч?

      Коли рахую, то лиш ти та я,

      Та коли гляну перед себе на стежку білу,

      То завжди третій є, що поруч тебе крокує,

      У плащ рудий загорнутий, під каптуром.

      Не відаю: то чоловік чи жінка.

      – Так хто ж отой, що збоку біля тебе?

      Що то за звук повис в повітрі високо

      Чи лемент материнський зболений

      Що то за юрми в каптурах рояться

      Табуном на землі поколотій на рівнині

      І тільки обрій плоский їх вміщає

      Що то за місто ген та над горами

      Трощиться, перетворюється, вибухає у фіалковій імлі?

      Вежі повержено

      Єрусалим Афіни Александрія

      Відень Лондон

      Неймовірно

      Натягла ніби струни коси чорні-чорнющі

      І заграла

Скачать книгу