дала і золото хлібів,Дні у сонці й зоряниці грізні,
Ніжний солод молодих гріхів
З гіркотою покаянь запізніх.
Диво творення дала пісень,
Світло й тіні – все це не примари.
Просте щастя: в нещасливий день
Притулитись до кори чинари.
«Де піч не з вогником…»
Де піч не з вогником,
Там хліба не буває.
Хто меле язиком,
Той мудрості не знає.
Земля ж бо не кричить,
Хоч і пшеницю родить.
І в горах тур мовчить
Відважної породи.
Мовчазна теж зорить
Зоря, хоч всіх світліш.
Орел і той мовчить,
А в нього зір – мов ніж.
Бочки, сповиті сном,
Мовчать – вино у кожній.
Розкажуть про вино
Лише бочки порожні.
«Коли слово „честь“ і слово „совість“…»
Коли слово «честь» і слово «совість»
Ти в скептичній змішуєш полові,
І обсміюєш ти незчисленно
Землю рідну і траву зелену,
Їжу ту, що смачно ти жуєш,
Воду ту, що так жагуче п’єш,
Смійся ж над усім – презирства дим
Над іменням батька негучним,
Й матір їсть насмішок їдь зухвала,
Бо ж тебе в колисці колихала.
Ти забув, що за гірським законом
Предок твій життя вінчав би сконом,
Ніж безчестя скуштувати сором.
Предок твій був вірний рідним горам,
Честь свою він до життя рівняв,
Швидше б він вогнем себе пойняв!
Скажуть «совість» – ти махнеш рукою,
Пахне честь тобі старовиною,
Та коли уже ти станеш глиною,
Щезнеш геть рікою швидкоплинною,
Світом все ж – і це не випадковість —
Рухатиме честь і рухатиме совість.
«Журитися не варто в смутен час…»
Журитися не варто в смутен час,
Що от жінки – не янголи у нас.
Самі ми теж не янголи, либонь,
Хоча, можливо, інколи крилаті,
Коли жінки дарують свій вогонь
Й нас пригощають на своєму святі.
Ніколи я не бачив янголиць,
Крил не торкав, не цілував їх лиць,
Не повторяв імен таких оманних
В госпіталях, в палатах лікарняних
Й, повержений, все ж не лежав я ниць.
І не у янголів у дні біди
Просив я хліба, солі і води.
У дні минулі та ж лукава врода
Манила зором грішного мене
І не безплотним янгольським вогнем —
Жіночим, бо ж не янгольська природа.
У радості я з ними танцював,
А в смутен день і плакав, і ридав,
Розраду в них у дні знаходив чорні.
Як це прекрасно, що жінки якраз
Із плоті грішної таки сотворені,
Святі і дивно грішні водночас —
З них світло нетутешнє йде на нас.
«Світ знову повен страхів, неспокійний…»
Світ знову повен страхів, неспокійний.
Війна
