засіках заготзерна.Хліб щоденний —
Ячмінь і жито
Вона затуляє од лютих злив.
На дверях окутих
Вухо скоби одтягує
Замок завушницею пудовою.
Від осколків і куль віспувата,
На світ Софійка поглядає
Очима цнотливими.
Здалеку,
з одинадцятого століття,
Ввечері сон до неї приходить
І сниться аж до світанку.
Незвичним запахом
Вітер дихне з Нафтограду —
Софійка прокинеться:
Стоїть незнайомий,
Од нафти блискучий,
Мов грак на таловині.
Де вона,
Довго Софійка не розуміє.
Здалеку в ранок оцей повернеться.
І тільки такий же рожевуватий,
Як дев’ять століть назад,
Над Двіною над розімлілою – туман…
Моя мова
Стверджують історики і мовознавці,
Що поступово стираються межі націй
І, нібито як пережиток,
віджити повинна обов’язково
Ти, мово нені моєї – моя білоруська мово,
Та, що в мені пойменована – не анонімна,
Та, що по жилах тече моїх
сонним Сожем і Німаном.
Очікую часу дружби людської,
Та не згоджусь, що рідні мови лускою
Були на рибині людства
(хіба тут до полемічності?)
Яка у вічність пливе океаном вічності.
Листя осіннє жаріє, старечо жовкне,
Листя весняне кулачки розтуля з жагою
дитинною.
І коли навіть мова моя і замовкне,
То не зробиться мертвою латиною.
Слова, де кожнісінький звук
Мов мерзла синичка ронить між тернами,
Не стануть медичними термінами.
Цюю мову
Мусять вивчити знову,
Щоб дізнатися,
Як Русь моя, біла
од весняного квіту
і кісток непроханої бридоти
з-під черепастих свастик,
Вільною волею дорожила,
Як з братами і сестрами щиро дружила.
Коли мова моя
Увіллється в загальний людський океан, —
Потече в ньому стрімко і стримано
Теплим Гольфстрімом
І буде мені серце гріти
Кожним збереженим словом
Споконвічна, як жито,
моя білоруська мова!
«Частенько ми багато каємось…»
Частенько ми багато каємось,
Аж пуп вривається, аж ну
Од хвилювання заїкаємось,
Щоб ртуттю стати десь «на нуль».
А нуль – становища з вигодою,
Тут тільки нашорошуй слух —
Підскочиш, як війне погодою,
Спадеш, як трісне коло вух.
Земля ж з угір’ями та ямами.
Покаявся – й минула січ.
Забули ми, як з покаяннями
Головоньки спадали з пліч.
Не застрашні для правди каїни,
Не встелиш м’яко всім у поті.
Я спотикаюсь —
Та не каюсь,
Щоб не розкаюватись потім.
Спіднички
В
