і фруктів. Тоді цар з’їдав – як за себе кидав – за «один присест 6 фунтов вишен и 4 фунта инжира. После чего выпивал 20 стаканов минеральной воды. Лечение, разумеется, впрок не пошло».
Захопившись медициною, зокрема хірургією, Петро полюбляв ампутувати своїм підданим кінцівки. В Голландії він лікував хвору водянкою купчиху, фрау Боршт. Воду цар випустив із хворої, але нещасна фрау Боршт наступного дня і віддала – від такого випускання води, – Богу душу.[4]
А коли Петро отримав диплом хірурга – був і такий вибрик у біографії російського царя-государя, – то вельможі боялися потрапляти йому на очі. Імператор завжди носив з собою набір інструментів і тут же хапався за них. Зупиняв кров, ставив на вуха п’явки, під настрій відрізав нещасним кінцівки, – здебільшого здорові, – але особливо полюбляв рвати зуби.
Денщики носили за ним мішок, у якому було до тисячі вирваних монархом зубів! Зуби імператор-стоматолог виривав і хворі і здорові. Іноді бував справедливим – платив нещасним один рубль за вирваний зуб і червонець за «отворение крови». Корова тоді коштувала 2 рублі 50 копійок.
У побуті жахливо боявся прусаків, полюбляв низькі стелі, себто боявся просторих і високих кімнат, а над усе вдавався до «рукоприкладства». І тим, кому заюшував носи, чомусь не платив, але сам бував од того страшенно задоволеним.
А взагалі… Коли він уперше поїхав за кордон, то курфюрстова ганноверська Софія так про нього відгукнулася: «Ця людина дуже хороша, а водночас – дуже лиха. В моральному аспекті він – повний представник своєї країни».
А за півтора століття Федір Достоєвський так продовжив думку німкені: «Широк человек, слишком широк, я бы сузил…»
Під час нервового збудження з ним почали лучатися припадки: невимушено кривився рот, смикалися щоки, шия і нога, з’являлися конвульсії, цар втрачав над собою контроль… Він ніколи не слідкував за собою і не стримував себе, тож його великі очі наче вилазили з орбіт.
У такі хвилини Єлизавета кричала, затуляла личко руками й тікала од батька-царя.
Він був жорстоким від природи. Часто проводив слідство особисто, вдавався до тортур, ламав і трощив кості арештованим, вимагаючи од них зізнання. Коханця своєї першої жони він посадив на палю, а щоб той довше мучився, наказав зодягти його в шубу. Особисто був присутній на страті стрільців, допитував їх і сам на рівні з катом рубав голови приреченим, ще й змушував робити це своїх поплічникиів. Тоді було страчено більше тисячі стрільців, деяких повісили на стінах Новодівичого монастиря, перед вікнами Софії, постриженої в монахині. Будь-який народний протест придушувався дуже жорстоко.
Єлизавета до шістнадцяти років боялася батька-царя. Іноді він викликав у неї напади такого жаху, що дівчина не могла знайти собі місця. Боялася повторити долю свого зведеного брата Олексія.
Вважається, що первісток царя від першого його шлюбу з Євдокією Лопухіною царевич Олексій «постійно
Про нього й нині пишуть, здебільшого в парадоксальному стилі, щось на кшталт: поганий хороший цар. Зазначають, що Петра І в Україні (яку він, між іншим, знищив, перетворивши її на Малоросійську провінцію), «совершенно неоднозначно оценивают». І тут же додають: «Да и в самой России к нему противоречивое отношение. Некоторые историки считают его тираном и деспотом, некоторые спасителем».
