далі… Боровся так енергійно, що це швидко почало давати добрі наслідки. Але як боровся?!
«Царь занялся преобразованием армии и наращиванием военной и экономической мощи, – пише Ключевський, – представляя во фронте своим генералам и адмиралам, Петр… набирал рекрутов, составлял планы военных движений, строил корабли и военные заводы, заготовлял амуницию, провиант и боевые снаряды, все запасал, всех ободрял, понукал, бранился, дрался, вешал, скакал с одного конца государства в другой, был чем-то вроде генерал-фельдцехмейстера, генерал-провиантмейстера и корабельного обер-мастера». «При этом он еще находил время проводить реформы», – говорить І. Мусський.
Результати почали з’являтися швидко.
Програвши в першому ж бою шведам, Петро заходився зміцнювати й реорганізовувати армію, і це дало позитивні наслідки. Вже наприкінці 1701 р. російська армія почала бити шведську.
У 1702 р. Петро штурмом оволодів Орешком (перейменує його у Шліссельбурґ), були взяті Ям, Конор’є і Марієнбурґ. Ще за рік Петро заснував місто Санкт-Петербург у гирлі Неви, якому судилося стати столицею країни, її морськими воротами і символом нової Росії.
І шведи як покотилися – від поразки до поразки – аж до 1709 р., коли було розбито армію Карла ХІІ під Полтавою. Це вже була не просто перемога, а дуже велика перемога, після якої шведи так і не змогли протистояти Росії. Повернувшися з-під Полтави, Петро, дізнавшись про народження дочки Єлизавети, вирішив святкувати її уродини.
Захоплено вигукнув своїм гучним голосом: «Отложим празднество о победе и поспешим поздравить с восшествием в мир мою дочь».
І це був зоряний час цариці Катерини, яка з дитям на руках зустрічала царя з полтавського походу, овіяного такою перемогою. Він навіть взяв у неї з рук повиток із дитиною, вигукуючи:
– Ану, покажи мені нашу маленьку полтавочку. Вона теж допомогла мені – разом з тобою – бити шведів.
І ще довго після того, як Єлизавета вже бігала піддівком, вигукував, загледівши дочку:
– Ану, покажись, яка ти вже стала, моя полтавочко!
І всі двірцеві, аби догодити цареві, називали її дівчина-полтавка, і це для Єлизавети був зоряний час.
Це був зоряний час і самого Петра. Мине не так і багато часу, як зі Швецією буде укладено знаменитий Ніштадтський мир, за яким Росія отримувала узбережжя Балтійського моря від Виборга до Риги, частину інших країв з островами. Росія, дякуючи перемозі в Північній війні, зробилася однією з найсильніших держав у Європі, з якою тепер рахувалися всі. Зріс і авторитет самого імператора.
Сенат підніс Петру титул «Великого отца Отечества и императора всероссийского». Московія, ще вчора ніби відстала та всіма забута, раптом перетворилася в Російську імперію, а «Великий отец Отечества» відтоді проводив лише імперську політику.
Єлизавета однією з перших в їхньому сімействі вітала Петра як «Великого отца Отечества»,
