не гірше за спа-центри й займає простір на всю ширину крила. Інтер’єр геть не схожий на домашній – усюди сталь, хром, промислові килимки, душові кабіни з широкими дверима, неіржавкі ванни з підйомними пристроями, скручені в кільця оранжеві шланги, парові кабінки й просторі скляні шафи з мазями від «Фармачії ді Санта Марія Новелла», що у Флоренції. Повітря у ванній кімнаті парувало від нещодавнього використання, повнилось ароматами бальзаму й грушанки.
Старлінг побачила світло, що пробивалося під дверима кімнати Мейсона Верджера. Воно згасло, щойно Марґо торкнулася дверної ручки.
Гостьова зона в кутку покою Мейсона Верджера була сліпуче освітлена горішніми лампами. Над канапою висіла пристойна копія «Старого днями» Вільяма Блейка – Бог, що відміряє простір своїм циркулем. Картину оповила чорна тканина – на знак нещодавньої смерті патріарха Верджерів. Решту кімнати поглинула темрява.
З пітьми долинав ритмічний гул механізму, що раз у раз зітхав.
– Доброго дня, агенте Старлінг.
Звучний, механічно підсилений голос, губне «б» випадає з «доброго».
– Доброго дня, містере Верджер, – мовила Старлінг у пітьму. Горішнє світло припікало маківку. Справжній день був деінде. Сюди день не заходив.
– Сідайте.
Доведеться цим зайнятися. Зараз – саме час. Нагальна необхідність.
– Містере Верджер, розмова, яку ми з вами проведемо, матиме характер свідчень, тож я мушу записати її на плівку. Ви не проти?
– Звісно, – прозвучав голос між зітханнями механізму, щілинні «с» і «з» випадають зі слів. – Марґо, думаю, наразі можеш іти.
Не глянувши на Старлінг, Марґо Верджер вийшла з кімнати під свист своїх саржевих бриджів.
– Містере Верджер, мені б хотілося прикріпити мікрофон до… вашого одягу чи подушки, якщо це вас влаштує, або я можу покликати для цього медбрата – як забажаєте.
– Заради Бога, – відповів він, загубивши «б», а тоді дочекався наступного механічного подиху. – Можете самі це зробити, агенте Старлінг. Я поруч, туточки.
Старлінг не змогла відразу відшукати перемикачі, щоб увімкнути світло. Вирішивши, що вона краще бачитиме, коли лампи не сліпитимуть очі, Кларіс виставила вперед руку й вирушила в пітьму на запах грушанки й бальзаму.
Коли Мейсон увімкнув світло, виявилося, що ліжко ближче, ніж вона очікувала.
Вираз на обличчі Старлінг не змінився. Рука, у якій вона тримала мікрофон на кліпсі, відсахнулася назад десь на дюйм.[28]
Перша думка Старлінг не була пов’язана з відчуттями, що виникли в її грудях і животі. Це було спостереження про те, що мовні аномалії Мейсона утворилися в результаті повної відсутності губ. Із другою думкою прийшло усвідомлення, що він не сліпий. Єдине синє око позирало на неї крізь такий собі монокль із трубочкою, яка не давала оку пересохнути, оскільки бракувало повіки. Над рештою обличчя вже давно попрацювали хірурги, зробили
≈ 2,5 см.
