на наші зустрічі трохи під кайфом.
– Саме тоді ви придбали будинок в Овінгз-Міллз.
– Так. Я розповів докторові Лектеру про все – про Африку, Іді й таке інше – і сказав, що покажу йому деякі свої штучки.
– Покажете що?
– Інвентар. Іграшки. Отам у кутку – то маленька портативна гільйотина, якою я скористався для Іді Аміна. Можна закинути її в багажник «джипа» й поїхати будь-куди, у найвіддаленіше село. Встановлюється за п’ятнадцять хвилин. Приречені зводять лезо катеринкою хвилин за десять, трохи довше, якщо це жінка чи дитина. Я нічого цього не стидаюся, бо тепер очистився.
– Доктор Лектер прийшов до вас додому.
– Так. Я сам відчинив йому, під кайфом, ви розумієте. Очікував якоїсь реакції, але так і не дочекався. Переймався, що він мене злякається, та він здавався геть непорушним. Злякається мене – тепер це смішно звучить. Я запросив його нагору. Показав, що взяв собак із притулку, двох псів, які ладнали між собою, посадив їх разом у клітку, давав їм удосталь свіжої води, але не годував. Мені було цікаво, що ж зрештою трапиться… Показав йому свою шибеницю, знаєте, для еротичної асфіксії, коли ти вішаєшся, тільки не по-справжньому, щоб було приємніше під час… ви мене розумієте?
– Розумію.
– Ну а він, здавалося, не розумів. Спитав, як воно працює, а я сказав, що дивний то психіатр, який цього не знає, а він відповів, і я ніколи не забуду його посмішку, відповів: «Покажіть мені». Я тоді подумав – ну все, ти попався!
– І ви йому показали.
– Я цього не соромлюся. Ми вчимося на власних помилках. Тепер я очистився.
– Будь ласка, продовжуйте, містере Верджер.
– Тож я натягнув петлю перед своїм великим дзеркалом, просунув у неї голову й, тримаючи механізм розчеплення однією рукою, задовольняв себе іншою та все чекав на його реакцію, але так нічого й не помітив. Зазвичай я добре читаю людські емоції. Він сидів на стільці в кутку кімнати. Схрестив ноги й зчепив пальці на коліні. Потім підвівся й запустив руку в кишеню піджака, так елегантно, мов Джеймс Мейсон,[29] що витягає запальничку, і мовив: «Не бажаєте аміловий поппер?»[30]Я подумав: ого! Якщо дасть мені одну пігулку зараз, то йому доведеться постачати мені їх до кінця життя, щоб не втратити ліцензію. Вічний рецепт на ліки. Ну, якщо ви читали звіт, то знаєте, що то було дещо більше, ніж амілнітрит.
– «Ангельський пил», інші метамфетаміни й трохи «кислоти», – відповіла Старлінг.
– Ого-го, так? Він підійшов до дзеркала, у яке я себе роздивлявся, копнув його ногою при підлозі й узяв один осколок. Я тоді вже злинув. Він наблизився до мене, дав уламок скла, зазирнув у вічі й мовив, що мені, певно, буде до вподоби зрізати ним шкіру зі свого обличчя. Він випустив псів. Я згодував їм власне лице. Кажуть, багато часу пішло на те, щоб зняти всю шкіру. Я сам не пригадую. Доктор Лектер зламав мені шию за допомогою петлі. Лікарі дістали мій ніс, коли прочистили собакам шлунки, проте шкіра вже не прижилася.
Старлінг
James Neville Mason (1909–1984) – британський та голівудський актор («Лоліта», «Юлій Цезар»).
Ампула з наркотичним препаратом, що загострює почуття під час статевого акту, часто використовувалась гомосексуалами.
