що випали, темніли порожні бетонні чотирикутники. На стелі набрякали важкі краплі, а із душа хльоскала широким віялом гаряча, дуже гаряча вода.
Бутон[3]
Коли мені було років дванадцять, я захоплювався важким роком і екзотичними рослинами.
Незрозуміло, яким чином ці дві прихильності вживалися одна з одною. Однак цілком вживалися; що ж, у нашому класі половина хлопчаків захоплювалася важким роком, адже це круто. А поритися в землі, пророщувати насіння в скляній пробіроці, а потім закопувати його в пісок навпіл із чорноземом і чекати, коли з’явиться паросток, – мені було просто приємно.
Ми кепсько розбиралися в музиці. Важким роком у нас вважалося все, що гриміло, ревло, бряжчало і гнітюче діяло на психіку батьків. Касети переписували одне в одного; обмінювалися також і усілякими матеріалами – картинками, плакатами, фотографіями. Стіни навколо мого ліжка (а я був єдиною дитиною в сім’ї, й в мене була окрема маленька кімната) були обклеєні масштабними зображеннями рогатих личин, які виражали нестримну лють. Батьки, звичайно, буркотіли, мати зопалу якось пошматувала кілька особливо паскудних плакатів – однак я був упертий, і вони врешті-решт змирилися, запевнивши одне одного, що я «переросту».
Батьки на той час добре заробляли і не скупилися, коли мова заходила про мої «кишенькові витрати»; вони дбали, певна річ, передовсім про те, щоб я купував паростки, насіння і цибулини у великому квітковому магазині на розі, себто моє «мирне» захоплення у такий спосіб мало витіснити «агресивне». І я справді купував паростки, насіння та цибулини – проте при нагоді купив і чорну футболку із зображенням тріумфуючої рогатої пики. Картинка була така вириста, що навіть мені ставало не по собі, коли я довго її розглядав. Від батьків існування футболки довелося приховувати – я зберігав її в шухляді письмового столу, куди мама, яка подеколи потрошила мою шафу на предмет брудних речей, ніколи не заглядала. І звичайно, виходячи в ній з дому, я завжди накидав поверх футболки куртку або вітрівку.
Якось наприкінці квітня, в суботу, я повернувся зі школи після п’яти уроків, пообідав, перевдягнувся і подався в квітковий магазин на розі – подивитися на проспекти, прицінитися і, якщо пощастить, що-небудь купити.
Продавець був новий. І проспект був теж новий – хризантеми, цикламени, ноліна, монстера, азалія, бегонія, диффенбахія, сциндапсус, драцена маргіната, юка… «Доросла Юка виглядає, як хибна пальма, і підходить для окраси холу або вітальні. Велика Юка – дорога рослина, яка заслуговує на відповідний догляд. Їй потрібен місткий горщик із гарним дренажем. Юка доросла може зацвісти білими квітами-дзвіночками…»
Продовжуючи мріяти про «дорослу юку», я перегорнув сторінку – і натрапив на кольорову фотографію рослини дивовижної краси. Анотація запевняла мене, що квітка з красивою і хитромудрою назвою не тільки живуча і довговічна, а й украй невибаглива.
Продавець несхвально зиркав на мою футболку. Я запитав, чи є в продажу цибулини диво-рослини; з певною зневагою продавець повідомив, що є. Я спитав про ціну; продавець довго рився в зошитах з прайс-листами і нарешті приголомшив мене сумою, яку я заплатити при
© М. та С. Дяченки, 2002
