перша необхідність – теж тільки вдавана і несправжня: адже рух тут уявлений не як щось просте, або як чиста сутність, а вже як поділений; час і простір – це його незалежні частини, або сутності в ньому; іншими словами, відстань і швидкість – це способи буття, або способи виображення, кожен з яких цілком може бути іншим, і тому рух – тільки їхні поверхневі відносини, а не їхня сутність. Репрезентований як проста сутність, або як сила, рух – це, безперечно, тяжіння, яке, проте, взагалі не містить у собі цих відмінностей.
Отже, відмінність в обох випадках – це аж ніяк не відмінність у самому собі: адже або загальне, тобто сила, байдуже до поділу, що є в законі, або відмінності, ці частини закону, байдужі одна до одної. Але тяма містить поняття цих відмінностей у собі, і то саме тому, що закон – це почасти внутрішнє, буття-в-собі, але в ньому водночас є відмінне; ця відмінність є, таким чином, внутрішньою відмінністю, і це видно з того, що закон – це проста сила, або поняття цієї відмінності, а отже, відмінність поняття. Але ця внутрішня відмінність припадає тільки на тяму, а не утверджена в самому предметі [Sache]. Отже, тяма виражає лише свою власну необхідність – відмінність, яку вона робить такою, щоб водночас виразити, що ця відмінність – аж ніяк не відмінність, характерна для самого предмета. Ця необхідність, що полягає тільки в слові, є, таким чином, тільки повторенням моментів, які становлять коло необхідності; моменти, щоправда, відрізняються, але водночас стверджено, що відмінність між ними – це не відмінність самого предмета, і звідси випливає, що ця відмінність одразу знову стає скасована. Цей процес називають поясненням. Отже, сформульовано закон; від нього відрізняється як сила його загальне в собі, або причина, але про цю відмінність сказано, що вона аж ніяк не відмінність, а радше причина має таку саму будову, як і закон. Скажімо, конкретний випадок спалаху блискавки осягають як загальне, а це загальне виражають як закон електрики, і тоді пояснення поєднує закон із силою як сутністю закону. Тоді ця сила збудована так, що, коли вона виявляється, виникають протилежні електричні заряди, які знову зникають один в одному, тобто ця сила збудована так само, як закон; стверджено, що вони обоє не різняться між собою. Відмінності – це чистий загальний вияв, або закон, і чиста сила; і закон, і сила мають той самий зміст, ту саму властивість; таким чином, відмінність між ними як відмінність змісту, тобто предмета, знов усунена.
У цьому тавтологічному процесі тяма, як видається, твердо дотримується незмінної єдності свого об’єкта, і процес відбувається лиш у ній, а не в об’єкті. Це пояснення, яке не тільки нічого не пояснює, а таке ясне, що, вдаючи, ніби висловлює щось відмінне від уже сказаного, радше нічого не висловлює, а тільки повторює те саме. В самому предметі внаслідок цього процесу не виникає нічого нового; цей процес беруть до уваги лише як процес тями. Проте завдяки йому ми тепер з’ясували те, чого бракувало законові,
