цей шибеник – мій син і звати його П'єтранера, а не дель Донго.
Пізнього вечора Фабріціо вернувся в Мілан брамою Ранца, ці ворота ведуть до бульвару, модного місця для прогулянок. Дрібні заощадження маркізи та її сестри підірвала відправка двох служників до Швейцарії; на щастя, Фабріціо ще зберіг кілька золотих і один діамант, який було ухвалено продати.
В місті обох дам знали й любили. Клопотати за Фабріціо перед бароном Біндером, начальником поліції, почали найзначніші і найсвятобливіші представники австрійської партії.
– Ці панове, – запевняли вони, – не розуміли, як можна серйозно сприймати вибрик шістнадцятирічного хлопчака, який посварився з братом і втік з батьківського дому.
– Мій обов'язок усе сприймати серйозно, – лагідно відповів барон Біндер, людина розважлива і смутна. Він саме організував горезвісну міланську поліцію й поставив перед собою мету відвернути революцію, на зразок тієї, що 1746 року вигнала з Генуї австріяків.[108] Міланська поліція, яку прославили пригоди панів Пелліко та Андріана,[109] не була така вже й жорстока. Вона послідовно й суворо дотримувалась драконівських законів. Імператор Франц II[110] хотів нажахати зухвалі уми італійців.
– Дайте мені, панове, засвідчені показання того, що робив юний маркезіно дель Донго, – відповів барон Біндер захисникам Фабріціо, – і то день по дню, починаючи від восьмого березня, коли він покинув Гріанту, і до прибуття, вчора ввечері, до нашого міста, де він нині переховується в кімнаті своєї матері, і я ладен вважати його за наймилішого пустуна з молодих міланців. Якщо ж ви докладно не вкажете, де він пропадав після зникнення з Гріанти, то, незважаючи на його високий рід і всю мою пошану до приятелів його дому, як ви розумієте, мій обов'язок – заарештувати його. І мені доведеться тримати його за ґратами доти, доки він не доведе, що не їздив до Наполеона з місією від тієї купки невдоволених, які є в Ломбардії серед підданців його імператорської й королівської величності. Зважте ще, панове: коли молодий дель Донго зуміє це обвинувачення спростувати, все одно він залишиться винний у тому, що подався за кордон без обов'язкового в таких подорожах паспорта, під чужим прізвищем, свідомо скориставшись паспортом простого ремісника, тобто людини низького стану, що неприпустимо для дворянина.
Цю безжально ясну заяву начальник поліції зробив з усією ґречністю й шанобливістю, як того вимагало суспільне місце маркізи дель Донго та її вельможних покровителів.
Довідавшись про відповідь барона Біндера, маркіза впала в розпач.
– Фабріціо ув'язнять! – гукнула вона, заливаючись слізьми. – А якщо він опиниться за ґратами, тільки Господь Бог знає, коли його випустять на волю. Батько його зречеться.
З двома-трьома близькими приятелями пані П'єтранера і її братова скликали нараду. Незважаючи на їхні умовляння, маркіза наполягала, щоб син виїхав тієї самої ночі.
– Але
Мається на увазі переможне повстання жителів італійського міста Генуї проти австрійського гніту в грудні 1746 p., внаслідок якого Геную було проголошено республікою.
