посередника він надішле їй копію. До палацу дель Донго графиня вернулася з радістю в серці.
– Колишній негідник став цілком порядною людиною, – сказала вона маркізі. – Сьогодні ввечері ми поїдемо до Ла Скала. Коли годинник покаже за чверть одинадцяту, ми випровадимо з нашої ложі всіх гостей, загасимо свічки, замкнемо двері, а об одинадцятій прийде сам канонік і розповість, що йому пощастило зробити. Ми з ним вирішили, що так буде для нього найбезпечніше.
Канонік був дуже розумний. На це побачення він з'явився вчасно, виявив велику турботу й цілковиту щирість, що трапляється лише в тих країнах, де людські почуття не забиває марнославство. Його жорстоко мучив спогад про донос на графиню, який він зробив чоловікові, генералу П'єтранері. Тепер він дістав змогу очистити своє сумління.
Вранці, коли графиня пішла від нього, він сказав собі: «Не інакше, як у неї роман з небожем!» Від колишньої жаги він іще не зцілився, і йому стало гірко. «Така горда жінка і раптом прийшла до мене!.. Пропозицію послуг, дуже шанобливу і делікатно передану їй від мене полковником Скотті, її колишнім коханцем, вона обурено відкинула після смерті бідолашного П'єтранери. Красуня П'єтранера воліла за краще жити на пенсію в півтори тисячі франків! – згадував канонік, снуючи по кімнаті. – Потім вона поїхала до замку Гріанта й опинилася в нестерпному товаристві огидного seccatore[112] маркіза дель Донго!.. Тепер усе ясно. Справді, Фабріціо чарівний: високий, стрункий, завжди усміхнений, до того ж погляд у нього млосний і вираз личка, як на картинах Корреджо[113]», – гірко думав канонік.
«Вікова різниця?… Не така вже й значна… Фабріціо народився після приходу французів, здається, дев'яносто восьмого року, графині зараз двадцять сім чи двадцять вісім, і нема вродливішої й милішої за неї. Наш край славиться красунями, а вона всіх затьмарює. Маріні, Герарді, Руга, Арезі, П'єтрагруа[114] не витримують з нею порівняння… Закохані жили щасливо вдалині від світу, над гарним озером Комо, і раптом цей хлопець кидає все і поспішає до Наполеона… Ще не перевелися сміливці в Італії, хоч як її топтали!.. Люба вітчизна!.. Авжеж, – підказувало йому розпалене ревнощами серце, – інакше годі пояснити цю покірну готовність животіти в селі і щодня з огидою бачити за кожною трапезою страхітливу фізіономію маркіза дель Донго і ницу бліду личину Асканьо, – маркезіно ще паскудніший за татуся!.. Ну, гаразд, послужу їй вірою і правдою. Принаймні матиму втіху дивитися на неї в театрі не лише в лорнет».
Канонік Борда пояснив дамам дуже докладно, як стоять справи. В душі Біндер ставиться до них добре. Він дуже радий, що Фабріціо утік, перш ніж надійшла вказівка з Відня. Вирішувати своєю владою барон не має права: в цій справі, як і в кожній іншій, він чекає розпорядження. Точні копії всіх донесень він щодня надсилає до Відня й чекає наказів.
У цьому добровільному вигнанні в Романьяно Фабріціо треба:
1. Неодмінно щодня ходити на месу, взяти собі за
Нудна, нестерпна людина
Міланські жінки, відомі своїми сумнівними пригодами.
