style="font-size:15px;"> Один із побічних ефектів, властивих емоційним обґрунтуванням, – прокрастинація. Ви зволікаєте з прибиранням на робочому столі, бо говорите собі: «Я так паскудно почуваюсь, коли думаю про захаращений стіл, його просто неможливо буде прибрати». А через півроку ви, нарешті, опановуєте себе й робите це. Виявляється, прибирати зовсім не складно, та й виконання роботи вдовольняє. Ви весь цей час обманювали себе, бо звикли дозволяти негативним почуттям керувати вашими діями.
8. Твердження, що «так має бути». Ви намагаєтеся мотивувати себе, кажучи: «Я маю це зробити» або «Я мушу це зробити». Такі твердження тиснуть на вас, провокуючи обурення. Хай як парадоксально, однак ви, зрештою, почуваєтеся апатично й немотивовано. Альберт Елліс називає це «требоньканням», а я – «требальним» підходом до життя.
Натомість коли це ваше «маю» стосується інших, ви зазвичай розчаровуєтеся. Коли я через деякі форс-мажорні обставини на п’ять хвилин спізнився на перший сеанс терапії, нова пацієнтка подумала: «Він не повинен бути такий егоцентричний і легковажний. Він мав поквапитися». Ця думка її засмутила та обурила.
Твердження, що «так має бути», можуть приносити у ваше повсякденне життя багато зайвих емоційних страждань. Коли ваша реальна поведінка не відповідає вашим стандартам, «має» та «не має» провокують самоненависть, сором і провину. Коли вчинки інших людей не відповідають вашим очікуванням – а таке неминуче трапляється час від часу, – ви відчуваєте гіркоту й презирство. Вам доводиться або змінювати власні очікування, наближаючи їх до реальності, або завжди відчувати, як люди розчаровують вас своєю поведінкою. Якщо помічаєте за собою звичку до такого «має» й «не має», пропоную багато ефективних методів усунути в наступних розділах, присвячених провині та гніву.
9. Чіпляння наличок (зокрема, і помилкових). Чіпляти особисту наличку – створювати абсолютно негативне уявлення про себе, що ґрунтується на власних помилках. Це крайня форма надмірного узагальнення. Філософія, що лежить у його основі, така: «Людину оцінюють за скоєними помилками». Є чимала вірогідність, що ви чіпляєте налички щоразу, коли розповідаєте про свої помилки, починаючи речення з «Я…». Наприклад, не загнавши м’яча у вісімнадцяту лунку, ви можете сказати: «Я – просто природжене мазило» замість «Я не влучив у лунку». Якщо акції, у які ви вклалися, дешевшають замість того, щоб подорожчати, ви можете подумати: «Я – невдаха», а не «Я помилився».
Чіпляти на себе наличку не тільки шкідливо, але й безглуздо. Ваше «я» не можна ототожнювати з жодним вчинком. Ваше життя – складний і мінливий потік думок, емоцій та дій. Інакше кажучи, ви більше схожі на річку, ніж на скульптуру. Припиніть позначати себе негативними наличками – вони надто спрощені й хибні. Чи вважаєте ви себе «їдцем» лише тому, що їсте, або «дихальником» просто через те, що дихаєте? Це нісенітниці, але вони спричиняють біль, коли ви чіпляєте на себе налички, присвячені
