щоб він помер на цьому острові далеко від своїх, але є móira, аби він повернувся звідти до свого притулку». Так само, як і móira, áisa могла згодом стати прообразом богині долі на ім’я Айса, яку часто асоціюють із Мойрами. Втім, найцікавішим є те, що цей термін застосовується також у бенкетній справі для позначення «порції» їжі, призначеній для одного запрошеного (Егесандр, 31 Muller; Inscriptiones Graecae, 5 (2) 40). Ця нова метафорична площина, використана для виокремлення порції життя, розрахованої для одного смертного, – на додаток до прядіння та воєнних трофеїв, уводить до обігу третій основний спосіб, до якого вдавалися греки, говорячи про «долю».
Ідеться про dáimon, важливий термін у грецькій релігії, оскільки ним позначається «божественна сила» й він пов’язаний з dáiomai, «розділяти, робити частини». Це дієслово співвідноситься переважно зі сферою бенкетування: якщо термін dáinumi означає буквально «влаштувати застілля», то іменник dais позначає саме бенкет, на якому кожен отримує свою частку. Загалом, здається, dáimon виступає свого роду стольником, тобто тим, хто «розподіляє» на порції напої для запрошених. Він схожий на dáitros (це слово походить від того самого кореня), типового учасника застілля героїв.
Так, зокрема, на Ітаці, у царстві Одіссея, dáitros пропонує претендентам «блюда з відбірного м’яса, різних сортів, та золоті келихи» (Одіссея, І, 141). «Доля» тут постає перед нами в образі уявного божества, яке надає частки всім, хто бере участь у бенкеті життя. Вірш «Одіссеї», здається, містить тонку алюзію саме на цей метафоричний підтекст. Коли тінь Ельпенора описує Одіссею обставини своєї смерті – він добряче напідпитку впав з даху дому у Кірці, вона це робить такими словами (Одіссея, ХІ, 61): «мене занапастила áisa мого dáimon та забагато вина». На «бенкеті» життя, що його для нього підготував dáimon, Ельпенор перебрав із випивкою.
Ця ідея долі та людського життя як «порції» проявляється в тому, що у грецькій міфології відомі різноманітні перекази, котрі базуються на темі обміну в житті. Зокрема, йдеться про те, що в момент смерті життям, яке було кимось прожите, може скористатися хтось інший шляхом отримання його у спадок або як дар. Такий перебіг подій можливий, принаймні в міфологічному контексті, якщо вважати, що життя людини є «порцією», що була їй виділена.
Так, наприклад, відбувається у міфі про Алкесту та Адмета, коли молода дружина дарує власне життя своєму чоловікові (чия móira передбачала неминучу загибель), даючи йому можливість у такий спосіб продовжувати жити (Евріпід, Алкеста). Або взяти міф про Кастора та Полідевка[8], двох братів Леди; батьком першого з них був Тіндарей, смертна людина, а другий був сином Зевса. Коли Ід убиває Кастора, безсмертний Полідевк не погоджується з тим, що його брат має спуститися до Аїда. Тому він вирішує запропонувати братові «частину» свого життя, відтак, близнюки, обмінюючись відповідними móirai, чергуються, проводячи один день у світлі сонця, а наступний – у підземному царстві, й це триватиме вічно (Гігін, Міфи, 80; Аполлодор, Бібліотека,
Або Поллукса, у латинській версії; у вітчизняній традиції цей сюжет відомий як міф про Діоскурів. –
