астрономії і поширюється лише в середньовіччі.
На розроблення календаря вплинули різноманітні чинники: залежність від природи, роль верховної влади, потужність економіко-культурної системи, слабкість наукових приладів.
У Стародавній Греції, наслідуючи вавилонську модель, дотримувалися місячного року, що складався з 354 днів та, відповідно, 12 місячних місяців; початок кожного місяця збігався з появою молодого Місяця. Для точної фіксації дня місяця облік днів здійснювався за трьома декадами, на котрі поділявся місяць (початкова, серединна та завершальна). Перший день у Афінах мав назву numénia (новий Місяць), а останній – éne kaì néa («старий та новий»); решта днів були встановлені в їх зв’язку з трьома декадами. Крім того, хоча цикли Місяця легше придатні для спостереження, з часом і тут виникли труднощі, оскільки ці цикли є менш регулярними, ніж рух (уявний) Сонця.
Відтак, для того щоб відновити співвідношення між місячними місяцями та сонячним роком і запобігти фазовим розбіжностям календарів відносно пор року запроваджується більш регулярний восьмирічний цикл, так званий octaeteride (5 років по 12 місячних місяців та 3 роки по 13 місячних місяців). Починаючи від сонцестояння 27 червня 432 р. до н. е. запроваджується система введення 7 місячних місяців кожні 19 сонячних років (Метонів цикл).
Громадянський та релігійний рік розпочинався в день сонцестояння влітку (в Афінах та Дельфах) чи взимку (Беотія та Делос), або ж у дні рівнодення. Афінський календар починається з місяця під назвою Гекатомбейон (липень), коли вступали у свої повноваження посадові особи. У цьому місяці відбувалося велике святкування, Панафінейські ігри на честь Афіни. Далі наставали місяці Метагейтніон, Боедроміон тамісяць, багатий на ритуали, Піанопсіон (жовтень): тоді відзначалися Тесмофорії на честь Деметри й громадське свято фратрій Апатурії. Потім ішли Мемактеріон, Посейдон і місяць одружень (gamoi) Гамеліон, коли відзначалося також свято Ленеїв, присвячене Діонісію та театру. Були ще Антестеріон та місяць важливих Великих Діонісій Елафеболіон, також присвячений театральним виставам, потім Муніхіон, Таргеліон та, нарешті, останній місяць Скірофоріон.
Вимірювання годин приходить до Греції набагато пізніше; спочатку воно було доволі приблизним та неточним. Близько V ст. до н. е. астроном Метон встановлює в Афінах солярний квадрант. Ідеться про кам’яну півсферу, так звану pólos, у центрі котрої містився вертикально розміщений металевий наконечник стрижня або стилус, що називався гномон. Коли сходить сонце, тінь від стилуса відбивається на вигнутому камені, даючи змогу поділити день на дванадцять частин, або «годин», які відображають рух Сонця: звідси походить назва horológion, тобто «лічильник годин». В Александрії натомість у вжитку була водяна клепсидра, що згодом набула поширення у всьому Середземномор’ю. Клепсидра складалася з двох посудин, що поєднувалися за допомогою порскача; вода з однаковою швидкістю стікала до нижньої посудини. Однак водяні клепсидри – так само як і квадранти – не враховували
