займалися гімнастикою, робили масажі та ходили до лазень, і це було незамінним для підтримання не лише краси тіла відповідно до естетичних канонів античності, а й здоров’я, тим більше, що основна мета фізичних вправ часто була суто терапевтичною. Сам Сократ вже у поважному віці робить гімнастику для зменшення живота, який перевищив «правильні розміри» (Ксенофонт, Бенкет, 2).
Гімнастика посідає провідне місце в діяльності ефебів як попереднє їх навчання принаймні вже з IV ст. до н. е. для досягнення повноцінного фізичного та морального вишколу, спрямованого на підготовку молоді до активної участі у політичному житті міста.
Споруджені для догляду за тілом пам’ятки – гімнасії та палестри, центри медичної науки, гігієни й терапії – чималою мірою сприяють поширенню в Греції звички до щоденної підтримки чистоти. Ці гімнастичні заклади, будучи часто розташованими поблизу джерел води, були оснащеними діжками для обмивання, де милися атлети перед тим, як зануритися до басейну. Від V ст. до н. е. в Афінах поширюються публічні лазні, місця індивідуальної гігієни та громадських зборів. Ідеться про опалювані приміщення, якими опікувалися власники; вони наглядали за роботою невільників, чиє призначення полягало в наливані води та змащуванні тих, хто купається, олією. Для жінок було відведено окрему залу.
Якщо гомерівські герої та боги мали бороди й довге волосся (Іліада, І, 529), то афіняни класичної епохи більш тяжіли до короткого волосся. Виняток становили молоді хлопці, котрі, однак, досягши віку вступу до ефебів, відрізали волосся та приносили його в дар богам, а також філософи, відомі своїми довгими бородами. Жіночі зачіски мали більш доглянутий вигляд: їхнє волосся зібрано на маківці за допомогою шпильок або стрічок. У Спарті дівчата мали довге розпущене волосся; за свідченням Плутарха (Життя Лікурга, 15) у день свого весілля вони його голили. З нагоди жалоби або неприємної події волосся, символ життєвої сили та краси, відрізали або висмикували.
Жінки вже знали, які хитрощі та хімічні засоби допоможуть здаватися ще спокусливішими: вони фарбують волосся (полюбляють світлий колір) або, як варіант, прикрашають себе перуками. Для того, щоб здаватися більш світлою, вкривають себе свинцевими білилами, до складу котрих входить такий токсичний компонент, як карбонат свинцю. Губи вони фарбують мареновою помадою, а очі – сажею. З огляду на ідею відповідності між зовнішнім і внутрішнім світом особистості, що є однією з констант грецької культури (згадаймо про kalokagathia), ідентичність та соціальна належність оцінюються за доглядом тіла, а також за типом вбрання, що чітко відображає соціальний ранг, святковий або жалобний стан і, навіть простіше, вид діяльності. Здається, одяг греків часто несе на собі відбиток соціального егалітаризму, майже неможливо відрізнити одяг невільника від одягу вільної людини (G. Losfeld, Essai sur le costume grec, 1991), принаймні якщо той не голий та його голова не поголена. Цілковита оголеність на публіці заборонена для жінок; її уникають
