це kalýptra, справжня вуаль. Символ становища жінки в Греції, вуаль, що виключає та відокремлює, пов’язується з такою цінністю, як сором’язливість (aidós). Вона виступає свого роду розширенням домашнього простору, простору «виключення», де жінки проводили своє життя, розширенням, що назовні забезпечує їх захист та помірну свободу взаємодії у певному чітко вираженому чоловічому суспільстві (Aphrodite’s tortoise. The veiled woman of Ancient Greece, 2003, pp. 189–219).
3.2. Міфологія та міфи
Італійське слово mito – так само, як французьке mythe, англійське myth, німецьке mythos тощо – походить безпосередньо від грецького терміна mýthos. Утім, можна не сумніватися в тому, що, розпочавши дискусію про значення цього слова із законними «власниками» міфів, греками, ми негайно натрапимо на помітну розбіжність поглядів.
Справді, слово mýthos греки вживають у розумінні «слово», «промова» та «розповідь». Втім, якщо ми очікуємо зустріти визначення mýthos як сакральний переказ або казку чи просто історію, котра не викликає довіри, – тобто усі ті значення, до яких ми звикли на пізнішому етапі побутування цього терміну – нас спіткає розчарування. Вже у витоків грецької літератури, зокрема, у Гомера та Гесіода mýthos позначає оповідання та перекази, але не неймовірні або сповнені надприродних подій. Навпаки, у мові архаїчного епосу mýthos визначаються як перекази або описи абсолютно авторитетного характеру. Наприклад, mýthos – це розповідь про те, як хижий яструб «із силою» накидається на солов’я, свою здобич (Гесіод, Роботи і дні, 206). Подібним чином у Гомера визначається як mýthos запальна промова, виголошена чоловіками-воїнами на поли битви; й коли Посейдон порушує наказ Зевса вийти із сутички, його відповідь «непохитний та потужний» також є mýthos (Гомер, Іліада, XV, 202). Подібним чином як mýthos визначаються урочисті промови на публічних зібраннях, виголошені героями, котрі володіють достатнім для цього авторитетом: таку промову проголошує Агамемнон, коли виганяє з ахейського табору жерця Кріза, погрожуючи йому, або Ахіллес, коли відмовляє послам Агамемнона (Іліада, І, 25; ІХ, 309). Епічний mýthos є стверджувальною промовою, котра певним чином вимагає свого виконання: доказом цього є той факт, що її ніколи не проголошують жінки, тобто позбавлений поваги спікер, адже авторитетом користуються лише чоловіки, та й з вуст занадто молодих він теж звучить непереконливо. Таким чином, mýthos передусім є авторитетною промовою, що виголошується перед не менш поважними слухачами.
Лише на подальших етапах розвитку грецької культури, у Геродота та Фукідіда, а також у Платона, цей термін почне позначати казкове оповідання, де описуються події настільки вражаючого характеру, що виникає проблема їхньої достовірності. Власне, велика частина роздумів у грецькій культурі стосовно цього типу переказів буде зосереджена саме навколо питання щодо достовірності міфів. Буде розроблено стратегії їх тлумачення, котрі – так само, як і у випадку алегорій – тяжитимуть до збереження важливості міфології
