в надії знайти одеколон, але там валялися запилені порожні пляшки з кукурудзяними затичками. В одній ще хлюпотіло на денці, Гайдук одкоркував, обережно понюхав – у ніс йому так і вдарив прокислий дух самогону. «Свинота проклята!.. Азія!..» Однак – що мав робити? – вилив на долоні, розтер: хай краще тхне самогоном, аніж гноякою.
Ішов до управи і думав, що він зробить з невідомим художником, як упіймає. Або, вірніше, з художниками: Гайдук не мав сумніву, що їх було кілька. Бо на обох аркушах – жодної плями гною: одне стерво клеїло, друге в’язало, а трете стояло на чатах.
«Не менше трьох. Та нічого, тут одного лише б зловити, а там нитка потягнеться… Потягнеться!» Мимоволі придивлявся до кожного двору, кожної хати, мимо яких проходив: здавалося, що саме тут, за цими ось стінами, причаївся той невідомий писар. Або ось за цими… Чи за цими…
Перед управою вже стояло кілька підвід, в одні були впряжені коні, в інші – корови. Коні стояли покірно й звично, похнюпивши важкі свої голови, корови ж поривалися вивільнитися з ярем, глухо ревіли, намагалися піддіти одна одну рогами. Всі вони були залигані, й Гайдук уявив раптом у себе на шиї оту смердючу петлю, і його аж заканудило.
У дворі юрмилися люди: чоловіки й жінки. Більше – жінок, молодих і старих, та ще дідів і підлітків, чоловіків же було не так густо: жменька, не більше. Всі вони, збившись у гурт, смалили цигарки й слухали Приходька Івана, який щось розповідав, а забачивши Гайдука, привітався голосно й радісно:
– З ясним сонечком вас! То й ви уже встали?
Всі одразу ж замовкли, насторожена тиша нависла над дворищем, лише чутно було мукання впряжених корів. Гайдук, не відповівши на Іванове привітання, дивлячись прямо і твердо крізь натовп, що поспіхом перед ним розступився, проніс закам’яніле обличчя до ґанку, ступив на скрипучі дошки.
В постерунку були вже всі три поліцаї – чекали на нього. Зірвалися на ноги, виструнчилися, їли очима начальство.
– Чого поніміли? – запитав строго Гайдук. – Не знаєте, як треба вітатись?
Поліцаї не знали.
– Хайль Гітлер! І праву руку вперед…
Поліцаї ґелґекнули: «Хайль!», Гайдук скрививсь невдоволено, але муштрувати не став: не до того було. Натомість спитав:
– Нікого вночі не затримали?
– Так що нікого, пане начальнику!
– Всю ніч чергували?
– Всю, пане начальнику!
Гайдук недовірливо гмикнув, але розповідати поліцаям про петлю і листівки не став: не довіряв уже й їм. Не сказав нічого й Приходькові, який вийшов із кабінету, почувши «хайль» поліцаїв; чи не принесла ще кого лиха година? Лише поцікавився:
– Усіх зібрали?
– Та начебто всіх…
– Повинні бути сто три душі, – заглянув до блокнота Гайдук. – А в дворі наче менше…
– Хто хворий, а кого в селі зараз немає, – пояснив Приходько. Він тримався спокійно, якось аж байдуже, і це починало дратувати Гайдука.
