мас;
VІ етап (грудень (1990 – серпень 1991 року) – кінець перебудови[37].
Варто підкреслити, що хоча перебудовчі процеси в Українів цілому співпадали з загальносоюзними тенденціями суспільних перетворень, однак вони все ж мали і свої особливості. Це уповільнений темп розвитку; порівняно низький рівень активності населення; тривале збереження при владі старої брежнєвської еліти; відсутність відкритого насилля як засобу вирішення внутрішніх проблем; перетворення Чорнобильської трагедії з екологічного фактора суспільного життя на потужний політичний. Ці особливості виникли під впливом зосередження з 1972 р. у руках В. Щербицького владних важелів; структурних особливостей економіки республіки; стабільності українського товарного ринку; порівняно незначної люмпенізації населення; певного консерватизму, сповільненості, зваженості, що притаманні ментальності українців тощо.
«Перебудова – продовження справи жовтня»
Поштова марка СРСР, 1988
Однак, варто зазначити, що починаючи з моменту утворення Народного руху України та особливо після виборів народних депутатів до Верховної та місцевих рад (березень 1990 р.) ситуація суттєво змінюється. На хід перебудови починають впливати нові політичні фактори, що мали виразне національне забарвлення (активізація набираючих силу рухівських структур, домінування націонал-демократів у місцевих радах західного регіону республіки, утворення парламентської опозиції, поява багатопартійності тощо), які надають суспільним трансформаціям динаміки та специфічних рис.
«Перебудова – це опора на живу творчість мас» Поштова марка СРСР, 1988
2. Прискорення: знову «наздогнати і перегнати»?
Прискорювати течію життя – це далеко не все, що можна з ним зробити.
Все, що взагалі варто робити, варто робити не поспішаючи.
Запроваджувати нововведення – не означає реформувати.
Трансформація радянського суспільства розпочалася як типова революція «згори» – у квітні 1985 р. на Пленумі ЦК КПРС новим керівництвом на чолі з М. Горбачовим було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Лозунг «прискорення» веде свій родовід від класичної радянської формули, популярної на рубежі 50—60-х років: «Наздогнати і перегнати», яка в свою чергу сягає доби перших п’ятирічок, часу становлення командної системи. З огляду на це, певною мірою закономірно, що на початковому етапі запропонована концепція перетворень радше натякала на необхідність та доцільність радикальних змін у суспільстві, ніж пропонувала його негайне оновлення революційним шляхом.
У своєму виступі Генсек лише абстрактно сформулював стратегічну мету: «досягнення нового якісного стану суспільства, до того ж у самому широкому розумінні слова»[38]. Однак
Див. Бойко О. Д. Історія України у ХХ столітті. – Ніжин, 1994. – С. 240–265.
Горбачов М. С. О созыве очередного ХХVII съезда КПСС и задачах, связаных с его подготовкой и проведением: Доклад на Пленуме ЦК КПСС 23 апреля 1985 года // М. С. Горбачов. Избранные речи и статьи. – М. 1985. – С. 9.
