таці каву та пісочне печиво, й поставив між ними на столі у вітальні.
– Товариш Хонекер почуватиметься не надто приємно через те, що ви його одурили, – зауважив Пенґеллі, помітивши заголовок «Телеграф». – Але у його промові не було нічого такого, чого б ми не чули раніше.
– І вже не раз, – кивнув Джайлз, аж тут двері відчинилися й увійшла Карін.
Вона побігла до батька, який підвівся й підхопив її на руки. «Як цікаво, – подумав Джайлз, – я зроду не помічав тієї простої білої сукні, коли її носила моя сестра».
Батько й донька горнулися одне до одного, і пан Пенґеллі пустив навіть сльозу.
– Даруйте, що виставляю себе дурнем, – сказав він, – але я так довго чекав цього моменту.
– Я також, – додала Карін.
Джайлз глянув на годинник.
– Прошу вибачити мені, але змушений залишити вас обох, оскільки маю зустріч у Палаті громад об одинадцятій. Але знаю, що вам є що надолужувати.
– Коли ти повернешся? – запитала Карін.
– Близько дванадцятої, можливо, й раніше, а тоді поведу вас обох на обід.
– А після обіду?
– Підемо на закупи. Я не забув. – Джайлз ніжно поцілував її у вуста, а Пенґеллі соромливо відвів погляд. – Побачимося близько дванадцятої, – сказав він, виходячи у передпокій, де мажордом тримав його плаща.
– Планую повернутися приблизно за годину, Маркгеме. Не заважайте їм, оскільки, гадаю, вони будуть вдячні, що отримали трохи часу для себе.
Карін із батьком мовчали в очікуванні, коли зачиняться вхідні двері, і нічого не казали, доки не почули, як Маркгем замкнув двері до кухні.
– Чи все відбулося за планом?
– Майже все, – сказала Карін. – Поки ми не дійшли до кордону, коли надміру завзятий офіцер не почав ставити занадто багато запитань.
– Але ж я особисто проінформував прикордонників, – зауважив Пенґеллі. – Навіть попросив лейтенанта Енґеля, щоб дав вам нагінку, перш ніж поставити галочку навпроти вашого прізвища, аби Беррінґтон стовідсотково впевнився, що вам пощастило врятуватися.
– Ну, все сталося не зовсім так, як ви планували, товаришу, бо журналіст «Фліт-стрит» вирішив встромити свого носа й навіть узявся фотографувати.
– Кіт Брукс. Так, я наказав його випустити незабаром після того, як ви перетнули кордон. Хотів бути впевненим, що він не запізниться, – додав Пенґеллі, переглядаючи заголовок «Телеграф»:
Сер Джайлз Беррінґтон викрадає свою дівчину із-за «залізної завіси»
– Але ми не можемо дозволити собі розслаблятися, – промовила Карін. – Незважаючи на свій закоханий вигляд, Джайлз Беррінґтон – аж ніяк не телепень.
– З того, що я щойно побачив, здається, він їсть із вашої руки.
– Зараз так, але ми ж не можемо припустити, що це триватиме довго, і було б нерозумно ігнорувати його досвід, коли справа доходить до жінки. Він не цілком надійний.
– Він прожив десять років зі своєю останньою дружиною, – сказав
