нас же не вимагають нічого неможливого – тільки мовчки погодитися з тим, що Осколд є Хьоскульдом Нерішучим. Тільки це, не більше!.. Решту варяги зроблять самі.
– Це не зовсім усе, про що ми просимо, – резонно зауважив один з молодших дружинників.
– Тобто?…
Тепер здивувався вже і Дрожко.
– Сподіваємось, ви знаєте, хто з-поміж княжих дружинників залишився найбільш відданим богам своїх предків? А отже, хто саме з Хьоскульдової дружини також невдоволений існуючим порядком речей.
– Звісно, є з-поміж княжих дружинників такі, хто приходить у капища древніх богів найчастіше…
– От і поговоріть з ними… самі розумієте, про що! Поясніть, що князь, який зрадив своїх богів, рано чи пізно зрадить і свою землю, і весь свій народ. Що до такого князя не можна мати довіру.
– Ай справді, – мовив Волосів охоронець, немовби пригадавши якусь подробицю своєї попередньої бесіди з варягами, – не захистив же він наших купців, яких греки після невдалого Осколдового походу на Царгород зачіпають, як хочуть?! Не захистив… Отже, в подальшому не зможе захистити від клятих греків і решту народу.
Тепер в оселі Перунового охоронця запанувала така тиша, що стало чутно, як десь попід стелею тоненько-тоненько пищить комар. Волхви напружено думали над почутим. Пригадували усі несправедливості, яких зазнали Перун, Хорс, Даж-бог, Стрибог, Сварог, Сімаргл, Волос, Мокоша, Лада й інші руські боги за останні два десятиліття. А також приниження, які разом з богами пращурів витерпіли вони – вірні божі охоронці. Пригадували самозакоханого грецького засланця Михаїла, когорту молодших грецьких волхвів-прихвоснів і всі підступи чорнорясників, а також кожен випадок, коли на скаргу руських волхвів князь Осколд відповідав сумним зітханням… щоб насамкінець вирішити справу на користь чужинської віри.
Так тривало, доки, роз'ятривши душі нестерпними спогадами, кожен з божих служителів не побачив внутрішнім поглядом, як капище ненависного грецького божка, що височіло неподалік княжого терема, повільно огортають язики полум'я, як провалюються у нього золочені округлі бані з золотими хрестами, як з провалів вибухають снопи іскор, а потім згарище затягується пасмами чорного смолистого диму…
І все! Й настане нарешті кінець ненависній вірі!!!
А далі справи підуть, як і два десятиліття тому – в часи, коли Київ-місто не було ще уражене грецькою підступністю та підлотою…
– Ні про що ні думать. Хьоскульд ні любить боги склавин, Хьоскульд любить бог ромей. Хьоскульд ні склавин.
Волхви гуртом прикипіли поглядами до Алберта Валссунґа, який хитро… і водночас якось хижо посміхався в бороду.
– Ну-у-у… припустімо, – мовив нарешті Лютень.
– То ви згодні допомогти нам?…
– Я, варяже, лише припускаю, що так станеться, – поспішив охолодити запал одного з молодших дружинників Перунів служитель.
– Чому ви досі вагаєтеся, дравіди?
– Я хочу, щоб ви пообіцяли…
