І про що ж саме він попереджав вашого князя?
Але Дрожко знов не відповів.
– Чому мовчиш, дравіде?
– Так-так, говорить! – енергійно кивнув носій плаща.
– Ну, гаразд, – зітхнув Дрожко. – Не хотів я говорити про те попередження, але…
– Але?…
– Але саме головний волхв Михаїл відмовляв князя нашого Осколда від останнього походу на греків.
– Коли це сталося, дравіде?
– Вже вісім років тому.
– А чому князь Хьоскульд?…
– Осколд.
– Ну, гаразд, дравіде, гаразд, нехай буде по-твоєму! Отже, чому ваш князь знову повів склавинських воїнів під мури Константинополя?
– Бо греки знову почали порушувати обопільну угоду, і руські гості знову почувалися у небезпеці, перебуваючи у грецьких землях.
– Князь Хьоскульд вірить бог ромеї, та ромеї грабувать склавини, так? – немовби відмовляючись вірити власним вухам, поквапився уточнити носій плаща.
– Вірно кажеш, варяже.
– А дравід Михаїл казать князь Хьоскульд не ходить на володар ромей?
– Так. Михаїл буцімто мав віщий сон від свого божка, в якому янгол наказав попередити князя Осколда, щоб не ходив на греків війною – бо скінчиться все лихом великим.
– А чи не думаєш ти, що дравід Михаїл просто попередив ромейського володаря про майбутній похід? – мугикнув в кулак третій гість. – Послав гінця, але ніякого не янгола, а живого чоловіка. Тому володар і зміг підготуватися до приходу Хьоскульдової дружини.
– І як ви до такого не додумалися! – посміхнувся і собі другий гість.
– Ніхто греків ні про що не попереджав, – впевнено заперечив Дрожко. – Ніхто з людей не зміг би такого вчинити: кількасот лодій з руськими вошами пливли морем, все було спокійно, як раптом здійнявся шалений буревій і здибилися височезні хвилі! Багато лодій там же, посеред моря, потонуло, решту повикидало на берег і перетрощило так, що жодними словами не описати. Після такого лиха з усієї княжої дружини не вціліло і двадцятої частки. А з тих, хто вцілів, більше половини були поранені або оглушені, тож греки легко полонили їх. Позбирали, немов мисливці дичину з пасток і тенетів.
– А князь ваш?…
– Осколдові пощастило: його лодія дивом лишилася не ушкодженою, як і півдюжини інших лодій. Князь познаходив на грецькому березі тих дружинників, яких вдалося відшукати, решту ж згодом викупив з полону за великі гроші. Але після того, що сталося, найменші помисли про війну з греками довелося відкинути. Хто вцілів і уникнув грецької неволі, той повернувся до Києва-міста, і тут здійнявся великий плач за загиблими…
– Боги мститься князь Хьоскульд.
Носій плаща вимовив це хоча й ламаною мовою, але настільки урочисто й суворо, що всі мимоволі подивились на нього. Тоді варязький ватажок повторив свій вирок:
– Князь Хьоскульд кривдить боги свій пращур – князь Кий. Тепер боги склавин мститься князь Хьоскульд великий
